Порушення трудових прав українців, які вважаються зниклими безвісти або цивільними заручниками трапляються досить часто. Без сумніву, саме викрадення мирних українських громадян – це воєнні злочини росії, за які країна-агресор має відповідати. Однак, документуючи воєнні злочини, юристи-правозахисники з’ясовують про порушення трудових прав таких громадян України. Ці справи тягнуться багато років, і зазвичай для їх остаточного вирішення, мають відбутися зміни в Законодавстві України. Історія Вадима з Горлівки – одна з найскладніших, робота над якою триває з 2021 року.
Вадим Петренко працював в Придніпровському управлінні магістрального аміакопроводу “Укрхімтрансаміак" (далі – Укрхімтрансаміак), яке знаходилось у Горлівці. Це стратегічно важливе для України державне підприємство з підвищеною небезпекою, яке є одним з найбільших світових транспортувальників рідкого аміаку. Вадим займав посаду начальника лінійної дільниці і контролював безпечну експлуатацію аміакопроводу.
15 квітня 2014 року Україна оголосила про початок АТО. Інтенсивність військових дій на сході України стрімко зростала і в країні було оголошено «Стан повної бойової готовності», фактично – тривав міжнародний збройний конфлікт.
За день до цього, 14 квітня, після другої спроби, сепаратисти захопили Горлівське відділення міліції під керівництвом військових російської армії. Невдовзі, невідомі озброєні люди штурмували мерію й проголосили нового градоначальника – главу самооборони Горлівки.
З моменту окупації міста, Вадим не мав можливості виїхати і був вимушений працювати на підприємстві, відповідально виконуючи свої посадові обов’язки. 19 червня 2015 року на територію Укрхімтрансаміак заїхали 3 машини, з яких вийшли кілька озброєних чоловіків у камуфляжній військовій формі з нашивками «МГБ ДНР». Тоді Вадим знаходився на своєму робочому місці – в адмінбудівлі і озброєні люди наказали йому слідувати за ними, не уточнивши причини. Лише повідомили, що мають поставити чоловіку кілька запитань. Вадима вивели під конвоєм, посадили в мікроавтобус та зав’язали очі банданою.
В цей день чоловік був незаконно викрадений і до 15 березня 2016 року утримувався представниками незаконних збройних формувань так званої днр. За 9 місяців Вадима тримали в різних місцях несвободи: над ним знущались, били, катували, щодня на нього чинили моральний тиск, імітували розстріли. Чоловіка залякували тим, що постраждають рідні та близькі люди і вибивали свідчення гумовим кийком. Це все підтверджує не лише чоловік, а й свідки.
«Я не приховував своїх проукраїнських поглядів, тому мене схопили і звинуватили у шпигунстві. Нас одинадцять чоловік тримали в одиночних камерах-карцерах. Звичайно, нас били, але не зламали», – розповідає Вадим Петренко.
Тоді йому сфабрикували так-зване «досудове розслідування» в шпигунстві. Станом на середину січня 2016 року, це “розслідування" було завершено і матеріали справи передані до Горлівського суду, підконтрольного «ДНР». З січня суд провів три засідання, але остаточного вироку так і не виніс.
В результаті, 15 березня 2016 року Вадима Петренка звільнили. Ця подія висвітлювалась в українських ЗМІ, а перебування чоловіка в заручниках у представників незаконних збройних формувань підтверджується довідкою СБУ. Краматорський відділ поліції відкрив кримінальне провадження за фактом незаконного позбавлення волі Вадима.
За час незаконного затримання Вадима, стан його здоров’я значно погіршився. Різко загострилися хронічні хвороби, отримані ще за час військової служби в Афганістані з 1984 по 1986 рік. Через побої у полоні і ненадання медичної допомоги, у Вадима істотно погіршився зір і слух і з’явились проблеми з ребрами та ногою. Після звільнення чоловік проходив тривалий курс лікування і реабілітації.
Вже 19 березня 2021 року Вадим направив заяву до Укрхімтрансаміак з вимогами виплатити заробітну платню за період його перебування у полоні та повідомити, чи проводилося службове розслідування за фактом його викрадення. Також чоловік у листі задавав питання: “Чому його не перевели на роботу в інші безпечні підрозділи підприємства?” та “Чи проводилося розслідування нещасного випадку у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я внаслідок впливу небезпечного фактору?"
29.03.2021 року Вадим отримав відповідь, де Укрхімтрансаміак зазначає:
“Діючим законодавством не передбачені виплати заробітної плати цивільним особам, які були незаконно затримані."
Після отримання цієї відповіді, Вадим звернувся до юристки Правозахисної Групи «СІЧ» Юлії Полєхіної, яка допомогла Вадиму скласти позовну заяву до суду з наступними вимогами:
- Визнати період полону Вадима з 19.06.2015 – по 15.03.2016 вимушеним прогулом.
- За цей період нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату.
- Зобов’язати Укрхімтрансаміак провести розслідування щодо встановлення самого факту викрадення Вадима.
- та інші.
Юристка вивчила документацію підприємства і з’ясувала, що на момент викрадення Вадима, Укрхімтрансаміак вже змінило адресу місцезнаходження Придніпровського управління з Горлівки на Лозове Харківської області. Це відбулось разом з прийняттям нового Колективного договору, який набув чинності 22 травня 2015 року, та був зареєстрований в управлінні праці Лозівської міськради 17 червня 2015 року. У змісті цього договору – повна відсутність будь якого згадування про працівників, які залишилися працювати у Горлівці.
«З 2015 року права та гарантії працівників Укрхімтрансаміак у Горлівці не були враховані, як і специфіка та небезпека їхньої праці. Новий колективний договір було погоджено з Профспілковим комітетом, який так само проігнорував захист прав та інтересів осіб, які працювали на території Донецької області, де українська влада на той момент не здійснювала свої повноваження», – пояснює Юлія Полєхіна.
Під час суду також підприємство апелювало про настання форс мажорних обставин через воєнні дії, які начебто були причиною відмови від відповідальності перед Вадимом. Однак юристка, посилаючись на законодавство України, стверджує, що в той час підприємство повинно було надати до Торгово-промислової палати (далі – ТПП) заяву про настання форс мажорних обставин – обставин непереборної сили:
“Оскільки Вадима затримали ще в 2015 році, до повномасштабного вторгнення росії в Україну, ТПП мала визнати ці обставини форсмажорними та засвідчити їх у спеціальному документі. Однак, Укрхімтрансаміак цього не зробив і тому має відповідати перед робітниками згідно зі своїми договірними зобов’язаннями."
Суд не задовільнив заяву чоловіка та став на сторону підприємства. Однак Юлія Полєхіна акцентує, що такі висновки були прийняті саме через неправильне тлумачення закону про Торгово-промислову палату:
“Ця справа розглядалась після повномасштабного вторгнення росії, коли ТПП вже визначила що всі обставини з 24 лютого 2022 є форс-мажорними обставинами. Однак, до 2022 року підприємство мало довести неможливість виконання своїх зобов’язань передбачуваними договорами перед працівниками і встановити причинно-наслідковий зв’язок", – пояснює Юлія Полєхіна.
Укрхімтрансаміак дійсно не зверталась до ТПП щодо засвідчення форс-мажорних обставин і відповідний сертифікат у підприємства також був відсутній. Юристка має свідчі покази викрадення чоловіка від співробітників Укрхімтрансаміак і аргументує, що, окрім іншого, підприємство не організувало безпечну роботу для людей на тимчасово окупованій території:
“Зона проведення антитерористичної операції – потенційно становила загрозу як для самих роботодавців, так і для працівників. В цьому випадку було порушено 153-ю статтю КЗОТ, яка зобов’язує підприємство гарантувати безпеку для своїх робітників. Якщо це зробити було неможливо – роботодавець мав попередити відповідні органи. Потім повідомити працівників, які могли б обрати: працювати в небезпечних обставинах чи ні. Укрхімтрансаміак цього не зробив."
Вадим Петренко відповідав за серйозну частину роботи – безперебійність аміачного трубопроводу, контролював персонал та забезпечував безаварійну роботу своєї дільниці. Чоловік не міг просто взяти і не вийти на роботу.
“Укрхімтрансаміак – це стратегічний об’єкт енергетичної системи. Згідно з порядком, підприємство мало організувати охорону, але її не було.. На мій погляд, там було багато порушень роботодавцем прав працівників. Нажаль, наші аргументи не взяли до розгляду судом", – додає Юлія Полєхіна.
Юристка наголошує, що суд мав задовольнити вимоги Вадима Петренко і виплатити йому заробітну плату, на яку він має право. Однак Апеляційний та Касаційний суд по замовчуванню написали що у підприємства були форс-мажорні обставини.
“Нажаль, це не поодинокий випадок. Оскільки нині в Україні відсутнє законодавче регулювання, яке б захищало права цивільних осіб, які були затримані на окупованих територіях. Однак, врегулювання цього має бути вирішено на державному рівні. Те, що людину затримали, в більшості випадків не є виною підприємства. Однак, з іншої сторони, держава має захистити трудові права затриманих цивільних заручників: їм важливо зберегти пенсійне забезпечення і страховий стаж" – пояснює Юлія Полєхіна.
Нині не припиняється боротьба правозахисників за трудові права Вадима Петренко та інших постраждалих, які вважаються зниклими безвісти або цивільними заручниками. Це кропітка і не легка справа, над якою продовжують працювати юристи-правозахисники.
Захист прав постраждалих від війни здійснюється в рамках програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії», яка виконується УГСПЛ.