Феміда на боці захисників: 90 днів відновлення – для кожного звільненого з неволі
Юристка Правозахисної Групи “СІЧ” Юлія Полєхіна здобула знакову перемогу в апеляційному суді, яка відновлює справедливість щодо захисників та створює надважливий прецедент. В суді вдалося довести: право на 90-денну додаткову відпустку належить усім без винятку колишнім полоненим, незалежно від року, коли вони перебували в неволі.
Передісторія: Полон на початку війни та повернення у стрій
Олександр став на захист України ще у травні 2014 року. Під час бойових дій на Донеччині 31 серпня того ж року року він потрапив у полон до незаконних збройних формувань рф, де пробув майже місяць. Після звільнення з неволі він продовжив службу, пройшов демобілізацію та згодом підписав нові контракти.
З серпня 2019 року Олександр безперервно служив у одній військовій частині. Після тяжкого поранення та часткової ампутації нижньої кінцівки в липні 2025 року його звільнили в запас.
Суть спору: «Недоцільний» відпочинок замість законної реабілітації
У травні 2024 року набрав чинності новий Закон № 3633-ІХ, який доповнив статтю 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 23. Ця норма чітко гарантує: військовослужбовцям після звільнення з полону за їхнім бажанням надається додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини.
Реалізуючи це право, 22 травня 2025 року Олександр подав електронний рапорт. Проте командир військової частини лаконічно відмовив: «Не погоджено (не доцільно)». Коли ж у липні 2025 року ветеран звільнявся в запас, він вимагав грошову компенсацію за ці 90 днів відпустки. Військова частина його заяву просто проігнорувала.
Абсурдна логіка першої інстанції
Військова частина та Дніпропетровський окружний адміністративний суд, який 2 лютого 2026 року відмовив у задоволенні позову, спиралися на одну тезу: закон не має зворотної сили в часі (ст. 58 Конституції України). Оскільки Олександр звільнився з полону у 2014 році, а норма закону з’явилась у 2024-му, суд першої інстанції вирішив, що право на відпустку на нього не поширюється.
“Трактувати закон таким чином – це закривати очі на реальність тривалої війни. Факт перебування в полоні та його наслідки для здоров’я не зникають із часом” – зазначає юристка ПГ “СІЧ” Юлія Полєхіна, яка вела цю справу.
І пояснює, що суд першої інстанції припустився принципової помилки, фактично прирівнявши дату полону у 2014 році до моменту виникнення самого права на захист. Правозахисниця наполягає – це кардинально різні речі:
“Людина отримує право на захист не в мить потрапляння в полон, а тоді, коли звертається по допомогу на підставі вже ухваленого закону. Інакше виникає відверта дискримінація. Закон не має блокувати людині доступ до її прав: якщо норма ухвалена, вона починає діяти негайно і для кожного, хто підпадає під її умови.”
Якби законодавець планував обмежити дію документа в часі чи зробити винятки, він би чітко це прописав. А оскільки такого застереження немає – закон гарантує рівний захист абсолютно всім.
“Суд першої інстанції застосував сухий формалізм там, де закон прямо каже про захист людини. Права ветеранів не можуть мати “терміну придатності”, особливо коли йдеться про відновлення після пережитого в неволі», – резюмує юристка.
Тріумф справедливості в апеляції: три юридичні аргументи
Правозахисниця “СІЧі” категорично не погодилась з таким звуженням прав ветерана та подала апеляційну скаргу. Колегія суддів Третього апеляційного адміністративного суду повністю підтримала позицію захисту, розставивши чіткі правові акценти:
- Буквальне тлумачення закону: Набуття права на відпустку пов’язане виключно із фактом полону та бажанням бійця. Жодних часових обмежень чи граничних дат перебування в полоні законодавець не встановив.
- Пряма дія закону в часі: Спираючись на практику Конституційного Суду України (Рішення від 12.07.2019 р. № 5-р(I)/2019), суд зазначив: якщо правовідносини є тривалими (служба та факт потрапляння в полон), нове регулювання застосовується з дня набрання ним чинності.
- Визначальний юридичний факт: Головним чинником є не дата полону в минулому, а дата звернення з рапортом – 22.05.2025 року. На той момент закон уже діяв, тому військова частина була зобов’язана надати відпустку.
«Ця перемога є засадничою для всієї системи, – вважає Юлія Полєхіна. – Держава не може ділити колишніх полонених на категорії залежно від року, коли вони пережили це пекло. Реабілітація – це не привілей, а обов’язок перед кожним, хто пройшов крізь ворожі катівні. Ми довели: закон має захищати людину, а не шукати бюрократичні лазівки для відмов. Соціальні гарантії для тих, хто вижив у полоні, є абсолютними».
Рішення суду
30 квітня 2026 року Третій апеляційний адміністративний суд ухвалив судове рішення у справі №160/29692/25, яким повністю скасував рішення першої інстанції та постановив:
- Визнати протиправною відмову військової частини у наданні Олександру додаткової відпустки тривалістю 90 днів.
- Зобов’язати відповідну в/ч нарахувати та виплатити ветерану грошову компенсацію за всі 90 днів невикористаної відпустки в сумі грошового забезпечення за останньою посадою.
- Зобов’язати військову частину видати новий грошовий атестат з урахуванням цієї компенсації.
Спроба військової частини оскаржити ухвалу в касаційному порядку виявилася марною: Верховний Суд відмовив у відкритті провадження. Таким чином, постанова апеляційного суду залишилася в силі та поставила крапку у цій справі, підтвердивши правову позицію щодо захисту звільнених з неволі військовослужбовців. Тепер цей прецедент відкриває шлях до відновлення прав для тисяч інших ветеранів, які повернулися з полону в перші роки війни.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Імпульс», що реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.