Це давня історія сталася ще влітку 2014-року, на самому початку російсько-української війни. Тоді, попри численні факти участі Збройних сил РФ, офіційно Росія не визнавала факту свого вторгнення в Україну і до 2022 року ця війна називалась неоголошеною, а юридично на сході України тривала антитерористична операція (2014—2018). Це незаконне викрадення цивільної людини – є одним з численних доказів причетності Росії до війни з 2014 року і також прикладом порушень трудових прав українців, які вважаються зниклими безвісти або цивільними заручниками. Такі ситуації з моменту повномасштабного вторгнення трапляються все частіше.
17 червня 2014-го року 52-річного Олександра Мосолова викрали безпосередньо з місця роботи – Донецької регіональної cлужби Держветсанконтролю на державному кордоні України (нині – Держпродспоживслужба, далі – Служба). Четверо чоловіків у камуфляжній формі у балаклавах (представники так званої «днр») прибули на територію Служби, де Олександр працював начальником і мав статус державного службовця. Застосовуючи зброю, чоловіка, в присутності підлеглих працівників, викрали з робочого місця та вивезли на броньованій інкасаторській машині в невідомому напрямку. Викрадення було зафіксовано відеокамерами зовнішнього спостереження.
Марина Чередниченко, дружина Олександра, одразу звернулась до правоохоронців і вже наступного дня вони відкрили кримінальне провадження, у якому дружина була визнана потерпілою. Марина – теж працівниця Служби. За тиждень до викрадення чоловіка вона разом з дітьми виїхала у місто Дніпро, де продовжувала працювати. Жінка намагалась привернути увагу суспільства до незаконного затримання Олександра і розповсюджувала відео викрадення, аби чоловіка звільнили, але отримала лише погрози:
“Олександр – держслужбовець категорії Б (керівники територіальних органів) і його забрали в робочий час з робочого місця. Де вони – гарантії безпеки посадовця державної служби? Де захист держави? Так не має бути! Їх мусили евакуювати у більш безпечне для роботи місце. За 9 років, з часу викрадення чоловіка, жодної звістки про нього не було”, – розповідає Марина Чередниченко.
02 вересня 2016 року, Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, Олександр Мосолов був визнаний безвісно відсутнім за особливих обставин.
“В рішенні суду детально описані обставини зникнення Олександра, що вже за нормами Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» визначає його статус як особи, зниклої безвісті за особливих обставин, підтвердження чого додатково не вимагається”, – додає Марина Чередниченко.
Жінка залишилась разом з двома неповнолітніми дітьми і не мала засобів для існування, тому у 2016 році вона через суд домоглася виплати пенсії по втраті годувальника.
В 2017 році Служба була реорганізована, але через те, що в ній рахується безвісти зникла людина та з інших причих, виявилось неможливо до кінця довести процедуру ліквідації.
“Коли підприємство (Служба) заходило в процес ліквідації, всіх звільнили. Тоді я зверталась аби виплатили мені чоловікову заробітну плату за час, оскільки за ним ще зберігається середня заробітна плата, але мені нічого не виплатили, тільки зазначили, що чоловік не звільнений, бо для цього немає юридичних підстав. Виходить, з 28 лютого 1995 року, враховуючи незаконне затримання 17 червня 2014 року, і по сьогоднішній день, Олександр перебуває у трудових відносинах зі Службою”, – додає Марина.
У 2020-му році Марина звернулась до юристки Правозахисної Групи “СІЧ” Юлії Полєхіної, яка почала допомагати жінці у боротьбі за збереження трудових прав чоловіка-держслужбовця.
“Нажаль, на сьогодні в Україні відсутнє законодавче регулювання, яке захищає права цивільних, які були затримані на окупованих територіях або під час перетину контрольно-пропускного пункту.
Відповідно до Законодавства України, за Олександром, як за людиною, яка виконує функції держави, зберігається робоче місце та середня заробітна плата. Однак нині немає жодного механізму отримання цих грошей родиною: тільки сама людина, яка рахується безвісти зниклого або перебуває у полоні, після повернення може самостійно отримати ці гроші. Вже 9 років (з 2014-го) десь акумулюється заробітна плата Олександра Масолова, хоча ці гроші вкрай потрібні родині”, – пояснює Юлія Полєхіна.
У 2020-му році, коли Марина звернулась до Юлії Полєхіної, ще не працював Реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. Тому юристка допомогла жінці написати звернення до Міністерства юстиції України, Нацполіції, СБУ, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та до Комісії з питань осіб, зниклих безвісти. В усіх п’ятьох відповідях держоргани надали пояснення, що потрібно дочекатись функціонування Реєстру безвісти зниклих осіб за особливих обставин.
Вже у 2023 році, після запуску Реєстру, юристка знов звернулась щодо отримання Витягу у справі Олександра і виявилось, що ці відомості у Реєстрі відсутні.
“З 2014 року багато людей зіштовхнулися зі схожими ситуаціями, але досі це питання законодавчо не врегульовано. Це стосується також і всіх затриманих держслужбовців – голів громад, яких з 24 лютого 2022 року схопили у полон. Нині існує порядок, але він стосується лише осіб, які уже повернулись. А як отримати гроші родинам, яким вони вкрай потрібні для існування? Нема жодного законодавчо врегульованого пояснення, яким чином родинам отримати зарплатню безвісти зниклої особи за особливих обставин, яка виконувала функції держави. Це велика проблема!”, – додає юристка.
Юристка знов звернулась до Міністерства юстиції України із запитом щодо відсутності Олександра у Реєстрі та питанням: “Що робити у схожих ситуаціях?" і вже отримала офіційну відповідь:
“Міністерство юстиції України у межах компетенції вживатиме всіх можливих заходів для сприяння створенню та функціонуванню Реєстру. Однак потребується вдосконалення положення Закону, у тому числі в частині забезпечення функціонування Реєстру”.
За допомогою юристки, Марина Чередниченко повторно звернулась щодо отримання Витягу з Реєстру, з наданням додаткових документів у справі Олександра і після отримання підтвердження, наступним етапом буде подання заяви до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій щодо виплат родині.
Також, не припиняється боротьба за трудові права інших постраждалих, які вважаються зниклими безвісти або цивільними заручниками, тому юристка пише повторне звернення до Міністерства юстиції стосовно врегулювання схожих ситуацій і наполягає на внесенні змін до законодавства і створення необхідного порядку.
Захист прав постраждалих від війни здійснюється в рамках програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії», яка виконується УГСПЛ.