Росія належить до держав-учасниць Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни (в тому числі Женевської конвенції про поводження з військовополоненими). Утім, її збройні сили та підтримувані нею терористичні угруповання продовжують систематично та зухвало порушувати норми міжнародного гуманітарного права в Україні.
Військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон.
Держава, яка тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Тобто, саме російська сторона несе повну відповідальність за все, що відбувається із захопленими у полон військовослужбовцями України, а не квазідержавні утворення, терористичні осередки (так звані л/днр).
Юристка Правозахисної Групи «СІЧ» Юлія Полєхіна проаналізувала та обґрунтувала головні порушення держави-агресора:
- Негуманне поводження, або таке поводження, яке принижує честь та гідність людини
На сьогодні відомо про:
- *принижуючі фото/відео,
- *провокативні питання до військовополонених та вимагання на камеру говорити відверту брехню,
- *тортури, катування, жорстоке поводження.
Задокументовані непоодинокі випадки знущання з боку так званих охоронців та інших осіб. Варто пригадати жахливе відео катувань військовополоненого з відрізанням частин тіла. Це не просто порушення норм Конвенції, такі дії окупантів – поза межами людського сприйняття.
Женевські конвенції про поводження з військовополоненими (далі – Конвенції), а саме ст. 3 забороняє будь-яке негуманне поводження, або таке, яке може принизити честь та гідність особи. Забороняється будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, яка тримає в полоні, – які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, який перебуває під її охороною. Жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному скаліченню. Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема, від актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки. Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, не можна їх ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав (ст.17).
2. Ненадання необхідної медичної допомоги відповідно до стану здоров’я
Нам відомі непоодинокі випадки ненадання необхідної допомоги, як того вимагає стан здоров’я військовополоненого. Тобто, медична допомога надається на рівні 18-го століття, з метою підтримання життя і не більше. Замість необхідних препаратів людям надають невідомі аналоги, замість кваліфікованого оперативного втручання, військовополонені отримують мінімальні медичні маніпуляції. Після обміну колишні полонені потребують довготривалого лікування в умовах медичних установ.
Ст. 15 Конвенція вимагає від держави, яка тримає в полоні, забезпечувати безоплатне утримання і надання безоплатної медичної допомоги, якої потребує стан здоров’я військовополонених.
3. Незаконне утримання в СІЗО та інших закладах виконання покарань
Всупереч вимогам Конвенцій, військовополонених утримують в закладах пенітенціарної системи покарань російської сторони.
Ст. 21 Конвенції встановлює, що тільки за винятком випадків, передбачених положеннями цієї Конвенції, що стосуються кримінальних та дисциплінарних санкцій, військовополонених не можна тримати в замкнених приміщеннях або позбавляти права залишати приміщення, якщо тільки цей захід не є необхідним для охорони їхнього здоров’я. Застосування цього заходу допускається лише протягом того часу, поки обставини, які існували не були виправлені чи змінені. Ст. 22 Конвенцій також регламентує, що за винятком особливих випадків, які виправдовуються інтересами самих полонених, їх не слід розміщувати у тюремних будівлях.
4. Відмова підтвердження людини та місця її утримання
Ми зіштовхуємося з відсутністю інформації про військовополонених та з брехливими відповідями з боку окупаційної влади. Військовополонених приховують в традиціях тоталітарного режиму, вони вважаються так званим «спецконтингентом», доступ до них закритий, а відомості про них таємні.
Держава, що тримає в полоні, має вживати всі необхідні заходи для гарантування безпеки під час евакуації та якомога скоріше складати списки евакуйованих військовополонених. Якщо місцезнаходження особи не підтверджено, то людина вважається такою, місцезнаходження якої не встановлено. Ми маємо низку ситуацій, коли російська сторона офіційно не підтверджує місце знаходження військовополонених, свідомо направляючи брехливі відповіді родичам. Утримання під вартою безвісти зниклих не може бути виправданим і вважається незаконним. Невизнання утримання під вартою будь-якої особи є повним порушенням гарантій її свободи та особистої недоторканності. Згідно з вимогами Конвенції, держави, що тримають у полоні, повинні повідомляти відповідним державам через посередників – держав-покровительок усю корисну інформацію про географічне положення таборів для військовополонених (ст. 23 Конвенції).
5. Військовополонені не виходять на зв’язок, родичі та близькі не мають інформації про них, про стан здоров’я, умови утримання
На сьогодні жоден військовополонений не має можливості перебувати на постійному зв’язку зі своїми рідними. Абсолютно всі родичі, які звертаються до нас щодо своїх рідних, не мають зв’язку з ними з моменту затримання. Родичі витрачають місяці для отримання мінімальної інформації про місцезнаходження, стан здоров’я та умови утримання військовополоненого. Російська сторона не передає ці дані всупереч нормам Конвенції.
Згідно з вимогами Конвенції (ст. 122), кожна зі сторін конфлікту повинна заснувати офіційне Довідкове бюро у справах військовополонених, які перебувають під її контролем. Закріплено, що у найкоротший термін кожна зі сторін конфлікту має повідомляти своє Довідкове бюро про кожну особу, яка потрапила і належить до однієї з категорій, зазначених у статті 4 Конвенції. За допомогою, з одного боку, держав-покровительок та, з іншого боку, Центрального агентства (ст. 123 Конвенції), Бюро негайно має пересилати ці відомості зацікавленим державам найшвидшим способом. Ці відомості дадуть змогу терміново інформувати членів родин. Щодо кожного військовополоненого у повідомленнях мають бути зазначені прізвище, ім’я, звання, особистий номер, місце та точна дата народження. Довідкові бюро мають володіти всією інформацією про переміщення військовополоненого. Також, за допомогою Бюро повинні передаватися відомості про стан здоров’я тяжкопоранених чи хворих військовополонених (регулярно, за можливості – щотижня). Довідкове бюро також зобов’язане відповідати на всі запити щодо військовополонених, включаючи тих, хто помер у полоні, а також робити будь-які запити, необхідні для отримання відомостей, яких Бюро не має.
6. Військовополонених утримують на небезпечній відстані від зони бойових дій
Військовополонені, які перебували у колишній колонії в Оленівці Донецької області, залишалися у безпосередній близькості до зони проведення активних бойових дій, що є безумовним порушенням норм Конвенції.
Існує пряма вимога: після захоплення у полон, військовополонених евакуюють якомога скоріше до таборів, розміщених у зоні, що знаходиться на достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони перебували в безпеці (ст. 19 Конвенції). Не можна відправляти та утримувати військовополонених в такому районі, де їм загрожував би вогонь із зони боїв. Також не можна використовувати їхню присутність для захисту будь-яких пунктів чи районів від військових операцій (ст.23 Конвенції).
7. Неможливість передати військовополоненим посилки з необхідними речами та медикаментами.
Оскільки родичі військовополонених не володіють інформацією про місцезнаходження своїх рідних, дане правило ігнорується державою-окупантом.
Згідно норм Конвенції, військовополонені мають право отримувати поштою чи будь-яким іншим способом індивідуальні та колективні посилки, які містять, зокрема, продукти харчування, одяг, медикаменти й предмети релігійного, освітнього або розважального характеру, які можуть задовольнити їхні потреби, зокрема книжки, предмети культу, наукове обладнання, екзаменаційні білети, музичні інструменти, спортивний інвентар і матеріали, які дозволяють військовополоненим продовжувати навчання або займатися мистецькою діяльністю (ст. 72)
Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – це нейтральний посередник, якому згідно зі ст. 126 Женевської Конвенції, дозволено відвідувати всі місця, де можуть перебувати військовополонені, у тому числі, місця інтернування, ув’язнення та праці.
Згідно Конвенції, МКЧХ має доступ до всіх приміщень, якими користуються військовополонені. Йому також дозволено відвідувати місця відправлення, транзиту та прибуття військовополонених, які переводяться з одного місця до іншого. Представники МКЧХ можуть розмовляти з військовополоненими, зокрема з їхніми представниками, особисто або через перекладача.
Правозахисна Група «СІЧ» відправила вже понад 20-ти звернень від рідних військовополонених, але прямих відповідей від них ми так і не отримали. Тож, на сьогодні, на жаль, можемо констатувати повну інертність з боку МКЧХ.
Захист прав постраждалих від війни здійснюється в рамках програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії», яка виконується УГСПЛ.