Одне з найважливіших завдань української влади на сучасному етапі – це реформування судової системи України. На сьогодні рівень довіри суспільства до судів є дуже низьким, однакцей рівень набагато вищий ніж за часів злочинного політичного режиму Януковича. Хоча навіть зараз, після «Революції Гідності», на восьмому році російсько-української війни є численні порушення права громадян на доступ до справедливого суду. Поширені випадки корупції та прийняття протиправних рішень змушує українців шукати правду у Європейському суді з прав людини. Влада постійно намагається виправити ситуацію і черговою спробою цього є Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та до деяких інших законодавчих актів України щодо звільнення судді з посади та відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок ухвалення суддею рішення з недотриманням положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ключова проблема, яку планується вирішитиза допомогою цього документа – неефективність механізму компенсації державою шкоди, завданої недоброчесною поведінкою судді під час здійснення правосуддя. Інакше кажучи – пошук оптимального балансу між стандартами суддівської незалежності та захистом прав, свобод потерпілої внаслідок протиправної суддівської діяльності/бездіяльності. Отже, метазаконопроекту – вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та очищення судової системи від осіб, що не відповідають критеріям професійності. Така практика притягнення суддів до відповідальності є загальнопоширеною в країнах ЄС, де діє принцип справедливого і неупередженого правосуддя. В нашій державі цей принцип також формалізовано, але на практиці існує багато питань щодо його життєздатності.
Що саме пропонують нам автори документа у якості інструментів для вирішення означеної проблеми?
Перш за все, варто позитивно оцінити пропозицію включення до Цивільного кодексу України норм щодо обов’язку держави компенсувати фізичній або юридичній особі шкоду, завдану неправомірним рішенням із застосуванням права зворотної сили до судді. Тобто, якщо у Європейському суді з прав людини буде встановлено факт недотримання положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ухвалення суддею рішення про залишення без змін подібного рішення, ухваленого судом нижчої інстанції. Для звичайних громадян це є зайвою гарантією того, що шкода їм буде компенсована, але за рахунок самих суддів, на яких держава перекладе обов’язок відшкодування шкоди. За подібні дії суддів також пропонують притягувати до дисциплінарної відповідальності, про що йдеться у законопроекті. Саме для цього до статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» планується внести відповідну підставу.
Документ передбачає, що Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини при звільненні судді в обов’язковому порядку звертається до такого судді зі зворотною вимогою у розмірі фактично понесених державою витрат на захист інтересів України у Європейському суді з прав людини під час урегулювання спорів та виплаченого відшкодування. Для цього передбачені певні зміни до статті 115 вищевказаного законодавчого акту. Тобто саме суддя буде нести персональну матеріальну відповідальність перед потерпілим за неправомірне рішення, яке він ухвалив під час розгляду справи.
Аналітик Правозахисної Групи «СІЧ» Віктор Філатов вважає цю пропозицію доволі дієвою, оскільки на сьогодні саме держава компенсує шкоду потерпілим, на користь яких є рішення Європейського суду з прав людини:
«Можна сказати, що суддівська недбалість або наявність прямого умислу надто дорого обходяться державі. І цим законопроектом держава намагається остаточно врегулювати це питання. Якщо враховувати інтереси держави, то це доволі конструктивна пропозиція, адже в умовах постійного підвищення заробітної плати суддям, держава чекає від них неупереджених і правомірних рішень. Тому за власні помилки потрібно платити персонально. Громадяни також будуть напевно задоволені, адже хтось таки їм обов’язково компенсує цю шкоду. Однак чи є це вирішенням проблеми – навряд чи. Перш за все тому, що подібні новації призведуть до зростання корупції. Тепер судді будуть брати хабарі з розрахунком того, що потрібно буде компенсувати потерпілому у майбутньому. Ось і все. І те, що усі дойдуть до Європейського суду з прав людини – теж не факт, а значить велика кількість неправомірних рішень залишиться. Проблема в тому, що законопроект не містить додаткових підстав для очищення судової влади від таких суддів. Дисциплінарна відповідальність та грошова компенсація не дуже налякають суддів, особливо в умовах, коли суддівське самоврядування є вкрай неефективним.»
На думку Віктора Філатова необхідно значно посилювати відповідальність за неправомірні суддівські рішення і змінювати її на кримінальну, а не дисциплінарну. Та взагалі варто забороняти таким суддям обіймати посади протягом життя. Також доцільно компенсувати не тільки шкоду потерпілим, а й державі, яка довірила такому судді відправлятиправосуддя. Подібна шкода може обчислюватися сумою отриманої заробітної плати на увесь час перебування на посаді. Тільки тоді судді будуть виважено підходити до виконання своїх обов’язків, а довіра суспільства до судової влади буде відновлюватися. Проста економія бюджетних коштів, як це пропонується в законопроекті, не здатна вплинути на суддівське свавілля. Тут потрібен комплекс жорстких заходів, спрямованих на забезпечення права на справедливий суд.
Однак серед фахівців існує й протилежний погляд щодо визнання суддівських рішень неправомірними. Адвокатка Правозахисної Групи «СІЧ» Марина Кіптіла зазначає:
«Не можна однозначно сказати про те, що такий підхід є правильним. Не можу погодитися із позицією, що суддя має бути притягнутий до відповідальності у разі встановлення Європейським судом порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду справи виключно через тлумачення і застосування суддею закону та недотримання положень Конвенції. Наприклад, якщо рішення Європейського Суду прийняте 4-ма голосами проти 3-х і судді наводили аргументи щодо відсутності порушень Конвенції, постає питання доцільності притягнення до відповідальності судді національного суду. Погоджуюсь із думкою судді Європейського суду з прав людини Ганни Юдківської: «Там, де не йдеться про свідомий злочин проти правосуддя, свобода суддівського розсуду має бути захищена.»