В умовах війни з Росією та внаслідок активних бойових дій в окремих українських містах, тисячі громадян України автоматично стали внутрішньо переміщеними особами в своїй державі. За даними прикордонників понад півтора мільйона осіб виїхали за кордон в європейські держави. Точної статистики щодо громадян, які втекли від війни в інші регіони держави, напевно не має, але це точно не менше тих, хто виїхав за кордон. А ще доволі значна кількість внутрішньо переміщених осіб з’явиться після того, як почнуть працювати так звані «зелені коридори», через які з небезпечних територій виїздить значна кількість громадян України. Аналітик Правозахисної Групи «СІЧ» Віктор Філатов описав проблемні питання у визначенні статусу громадян, які в умовах війни були переміщені в рамках території України.
Наразі в державі відсутні механізми роботи з такими громадянами і це є певною проблемою. Передусім, це відсутність точних та об’єктивних даних про кількість таких осіб, їхні персональні дані тощо. По-друге, правоохоронні органи не можуть чітко ідентифікувати та перевірити таких осіб, що дуже важливо в умовах воєнного стану. Від таких перевірок залежить безпека приймаючих громад, адже до них з реальними переселенцями можуть потрапити і диверсанти, які планують дестабілізувати ситуацію. Окрім цього, такі переселенці повинні отримати від держави відповідні гарантії, оскільки наразі вони потребують державної підтримки.
Для формування пропозицій щодо означеної проблеми необхідно проаналізувати декілька кластерів:
1) розглянути, яка позиція щодо такого внутрішнього переміщення міститься в нормах міжнародного гуманітарного права;
2) окреслити статус таких громадян на сучасному етапі;
3) запропонувати механізми врегулювання процедурних аспектів роботи з внутрішніми переселенцями.
Послідовно охарактеризуємо ці аспекти.
ЩОДО МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
В нормах міжнародного гуманітарного права категорія внутрішньо переміщена особа чітко закріплена і термінологічно відмежована від категорії «біженець». Основним актами, в яких закріплені ці обидві категорії є: Женевські конвенції 1949 року та два додаткові до них протоколи 1977 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права 1966 року, Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року. Якщо узагальнити, то в цих актах внутрішньо переміщена особа розглядається так: люди або групи людей, які були вимушені або зобов’язані втікати або залишити свої домівки чи місця проживання винятково для того, щоб уникнути ефектів військового конфлікту, ситуації масового насильства, порушень прав людини або природних чи антропогенних катастроф, і які не перетнули міжнародно-визнаних державних кордонів. В свою чергу біженці – це особи, які через зазначені причини залишили свою країну (тобто перетнули міжнародно-визнаний кордон своєї країни). Тобто, в нормах міжнародного гуманітарного права ключовою відмінністю між біженцями і переселенцями є факт перетину державного кордону та в’їзду на територію іншої держави. Таким чином переселенець, за позицією міжнародно-правових норм, це особа, яка покинула своє житло, але залишилася в межах державних кордонів своєї країни. Можна зробити висновок, що в міжнародному праві статус внутрішньо переміщеної особи прив’язаний до факту переміщення внаслідок тимчасової окупації території держави. Отже ситуація, яка склалася в Україні не суперечить нормам міжнародного гуманітарного права. Це означає, що наші переселенці можуть отримувати відповідний статус у разі переїзду до іншого регіону. При чому в нормах міжнародного гуманітарного права вказано, що ці громадяни перебувають під юрисдикцією своєї держави, тобто України, яка зобов’язана їх захищати. По суті надання гарантій внутрішньо переміщеним особам – це конституційний обов’язок держави. У даному випадку, під захистом слід розуміти не тільки гарантування безпечних для життя умов, а й надання низки соціально-правових та інших гарантій. Чіткого переліку таких гарантій не має, адже вони містяться в різних міжнародно-правових актах. Однак є умова, що обсяг таких гарантій повинен відповідати основоположним потребам людини, які гарантовані Загальною декларацією прав людини та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Міжнародне право надає державам право самостійно визначати усі процедурні аспекти, пов’язані із наданням такого статусу та гарантій. Але порушення зазначених прав внутрішньо переміщених осіб, може стати приводом для звернення до Європейського суду з прав людини. Це гарантія міжнародно-правового захисту переселенців.
ЩОДО СТАТУСУ ГРОМАДЯН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Громадяни України, які в умовах війни змушені виїхати в інші регіони держави, з юридичної точки зору набувають ознак внутрішньо переміщеної особи. Звісно, мова йде про тлумачення цього статусу, яке надається в чинному законодавстві України, зокрема у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Нагадаємо, що мова йде про наступне визначення: внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
В цілому таке визначення цілком відповідає тому контексту, який сьогодні є в Україні. Однак проблема полягає в тому, що в Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» чітко окреслено, що є такою територією (стаття 3):
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
На сьогодні, вся територія України стала зоною бойових дій, тому терміни «внутрішньо переміщена особа» і «тимчасово окупованій території» мають бути переглянутий. В іншому випадку, громадяни України не зможуть отримати належний статус. Складність ситуації полягає саме у визначенні підстав отримання такого статусу для оформлення відповідних гарантій і здійснення обліку таких осіб. Однак зазначимо, що врегулювати це питання можливо лише за поєднанням нормотворчості на законодавчому і підзаконному рівнях.
На рівні держави варто прописати, що «на час воєнного стану внутрішньо переміщеними особами також вважаються громадяни України, які самостійно або в рамках евакуаційних заходів переміщуються в інші регіони України, в яких не ведуться активні бойові дії». Перелік таких регіонів повинен визначатися Кабінетом Міністрів України та оперативно змінюватися в залежності від ситуації. Усі інші питання повинні регулюватися на місцевому рівні окремими наказами органів місцевого самоврядування та обласних державних адміністрацій. Зокрема, це стосується обсягу гарантій, які може надати приймаюча громада, особливостей обліку та перевірки таких осіб тощо. Натомість, мінімум таких гарантій, повинен відповідати життєво важливим потребам (житло, медичні послуги, відновлення документів, правова допомога, психологічна реабілітація тощо). Позиція щодо визначення окремих аспектів статусу внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні обумовлена тим, що в умовах воєнного стану функціональні можливості місцевої влади напряму залежать від оперативної ситуації в регіоні.
ЩОДО ПРОЦЕДУРНИХ АСПЕКТІВ
Усі процедурні аспекти варто врегулювати на рівні нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.
Внутрішньо переміщені особи мають прибути в регіон та дотримуватися деяких правил.
По-перше, такі особи повинні ставати на облік волонтерських організацій, які у подальшому надаватимуть такі дані управлінням соціального захисту та правоохоронним органам. Перші займатимуться питаннями надання соціальних гарантій таким особам, а другі – перевіркою на предмет належності до самопроголошених республік, армії РФ та інших злочинних угруповань.
По-друге, чоловіки призовного віку, які прибули до іншого регіону обов’язково мають стати на облік у військкоматах, це стосується і військовозобов’язаних жінок.
У подальшому на основі таких перевірок і обліку, особам буде надаватися статус внутрішньо переміщеної особи.
Для роботи з такими громадянами в кожній області необхідно створити координаційні центри на рівні місцевих органів виконавчої влади та обласних державних адміністрацій – військово-цивільних адміністрацій. Вони будуть працювати спільно з волонтерськими організаціями та громадськими об’єднаннями. Основними їхніми завданнями повинні бути: організація надання гарантій внутрішньо переміщених осіб, документування фактів правопорушень з боку армії РФ, систематизація інформації про знищене чи пошкоджене житло таких переселенців, узагальнення та аналіз основних потреб таких осіб.
У структурі місцевих органів виконавчої влади та обласних державних адміністрацій уже створені підрозділи, які вирішують питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, мають досвід такої роботи тож можуть бути до процедур розробки та прийняття місцевих програм, розпоряджень, які будуть врегульовувати роботу з гуманітарних та соціальних питань на рівні міст та областей.
Нагальною потребою на цей час є створення офіційних штабів з реєстрації осіб, що перемістилися на нове місце проживання/перебування та вирішення їх соціальних та гуманітарних питань.
На такі штаби потрібно покласти наступні функції:
– аналіз потреб населення, що переміщується,
– комунікація з державними виконавчими органами та органами місцевого самоврядування з гуманітарних та соціальних питань,
– визначення офіційних місць розселення внутрішньо-переміщених осіб,
– щоденний обмін даними про міста поселення зареєстрованих осіб між штабами та волонтерським центрами, виконавчими органами влади для узагальнення інформації про кількість осіб, які в’їжджають до областей,
– щоденний обмін інформацією про зареєстрованих осіб між штабами та силовими структурами – Управліннями Національною поліцією та СБУ, військоматами, обласними військово-цивільними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, управліннями соціального захисту з метою обліку осіб пільгової категорії: особи з інвалідністю, у тому числі діти, багатодітні родини тощо,
– ведення обліку осіб, які перемістились,
– забезпечення дотримання прав осіб, які перемістились,
– організація роботи з документування військових злочинів (опитування внутрішньо-переміщених осіб).
Координаційний штаб має створити гарячу лінію та координувати роботу щодо забезпечення потреб осіб, що перемістилися.
До штабів мають увійти уповноважені представники обласних та районних державних адміністрацій, обласних рад, військкоматів та територіальної оборони, прокуратури, поліції, служби безпеки України.
Завдання штабу, структуру та розподіл напрямів роботи осіб, які входять до його складу, необхідно закріпити розпорядженнями голови ОДА.