В Україні звикли жити в демократії, і тим, хто не перебуває на тимчасово окупованій території України, неможливо уявити, що насправді відбувається в окупації. Викрадення, незаконні затримання та залякування – це жахлива реальність сьогодення.
Степан Романенко (ім’я чоловіка змінене з міркувань безпеки) до початку повномасштабного вторгнення викладав в академії у великому місті та жив з родиною на узбережжі Азовського моря.
Значна частина Запорізької області була окупована в перші ж дні повномасштабного вторгнення росії, примушуючи людей «пристосовуватися та виживати» або, якщо є змога – виїжджати. Оксана, дружина Степана, не витримала постійного напруження від небезпеки, яку відчувала через велику кількість озброєних російських формувань і виїхала з 12-річним сином ще наприкінці квітня. Чоловік не наважився залишити рідний дім, разом з бібліотекою власних наукових напрацювань, над якими наполегливо працював роками.
20 жовтня близько опівночі до будинку Степана під’їхали кілька військових автівок, марковані літерами «Z». Російські військові вивезли Степана у невідомому напрямку. Це розповіли очевидці, які вже наступного дня, коли до них зателефонували рідні з’ясувати деталі затримання – відмовились від розмови, заперечуючи те, що говорили до цього.
«У людей в окупації з’являється тваринний страх, оскільки вони живуть в атмосфері постійної фізичної загрози, – говорить дружина Оксана Романенко. – Вони бояться за своє життя, бояться висловлюватись та діяти публічно. Життя в окупації схоже на існування в тюремних поселеннях, до яких у радянські часи на трудові роботи відправляли начебто «ворогів народу». Окупація – це концтабір «Гулаг».
Родина, друзі та колеги Степана вже кілька місяців розшукують чоловіка і звертаються до великої кількості українських та міжнародних організацій. Однак досі не вдалося знайти жодної інформації.
“Викрадення цивільних – це воєнний злочин росії! І саме цей незаконний метод використовують для залякування та придушення спротиву місцевих мешканців в окупації. Найбільша проблема – це відсутність можливості знайти людину, яку викрали на тимчасово окупованій території та отримати підтвердження про її затримання", – розповідає юристка та документаторка воєнних злочинів росії Юлія Полєхіна.
Юристка допомагає родині зібрати інформацію з різних джерел: постійно на зв’язку з представниками Національного інформаційного бюро, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих та інших. Вона надає запити до органів рф, днр, але вони відповідають, що у них немає жодної інформації про цю особу.
“Нескладно здогадатись, що людина ймовірно перебуває десь на тимчасово окупованій території в казематах у Бердянську, Кирилівці, Дніпрорудному, Токмаку чи будь-якому іншому місті… Ще більшим злочином є те, що в окупації не існує офіційного переліку затриманих. Через це ми не можемо ні знайти, ні підтвердити місце перебування наших полонених. Нажаль, Степан на сьогодні серед цих осіб.
Стосовно Степана ми направили велику кількість звернень до усіх можливих установ (Офіс Президента України, Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші), але ми досі не можемо встановити – де саме утримують чоловіка", – додає Юлія Полєхіна.
Степан – вже не перший науковець, яких незаконно утримують на тимчасово окупованій території, тому наукові спільноти теж не стоять осторонь та надсилають звернення щодо повернення додому всіх затриманих .
Такі викрадення української еліти та їх свавільне затримання та тривалі терміни ув’язнення – нагадують кампанію зі знищення української інтелігенції в радянські часи.
Працюємо далі і віримо, що завдяки спільним діям багатьох організацій, Степан та інші незаконно затримані українці будуть звільнені і повернуться додому.
Проєкт «Правова допомога родичам військовополонених, цивільних заручників та зниклих безвісти» створений за підтримки Black Sea Trust, проекту Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів. Думки, висловлені в цій публікації, не обов’язково збігаються з думками Black Sea Trust або його партнерів.