Російсько-українська війна перевернула існування всієї країни. Складні і неоднозначні реалії прийшли до мешканців, які потрапили під тимчасову окупацію, де не працюють механізми правової держави, а чисельність беззаконних рішень, захоплень та тортур цивільних приголомшує. Однак життя в окупації теж продовжується і люди всіма силами намагаються вижити. Окупаційна влада це розуміє і робить кроки з вирішення цих питань, змушуючи мешканців працювати. Народ чинить ненасильницький спротив. Наприклад, місцевий активіст та журналіст з Херсону виклав 18 червня на сторінці фейсбук Розпорядження, яке незаконна адміністрація тимчасово окупованого Херсону почала розсилати мешканцям міста. Аналітик Правозахисної Групи «СІЧ» Віктор Філатов та юристка Юлія Полєхіна розбирались у змісті цього розпорядження, щоб зрозуміти якими парадигмами мислить окупаційна адміністрація.
Реакції на вимогу працювати на незаконну владу окупантів – індивідуальні. Добре, якщо з окупаційною адміністрацією можна спілкуватись, оскаржувати і це спрацює.
В мирний час ми б порадили допомогу юриста або правозахисника, який може пояснити права і доведе справу до суду, хоча така порада навряд чи спрацює на тимчасово окупованих територіях. Шантаж та погрози – так окупанти схиляють мешканців до співпраці на підконтрольних їм територіях.
Таке оформлення документу – скоріш за все означає кадровий голод та недостатність ресурсів. Його незаконна влада може переписати, але їх намір та потреба в фахівцях залишиться.
«Основний мотив окупантів зрозумілий – їм потрібно налагоджувати діяльність системи критичної інфраструктури, без якої в окупованих населених пунктах може настати гуманітарна криза. По факту, в цьому документі окупанти:
- змішали усе до купи: норми міжнародного права та українське законодавство.
- послалися виключно на ті норми, на які їм було вигідно посилатися, вирвавши їх із загального контексту.
- зміст норм вони трактують дивно», – пояснює Віктор Філатов.
Цим розпорядженням окупанти вимагають від громадян України, які до окупації займали посади в органах місцевого самоврядування та керували підприємствами критичної інфраструктури, у примусовому порядку почати виконувати свої функції. За невиконання вимог: погрожують застосувати до цих осіб санкції, які передбачені Конвенцією про захист цивільного населення під час війни.
Наприклад, дійсно стаття 51 та 64 Конвенції передбачає можливість залучення окупаційною владою місцевого населення до виконання обов’язків, які пов’язані з підтримкою ефективного управління. Однак тут мова йде зовсім про інше:
- Конвенція чітко вказує, що залучення місцевого населення відбувається з метою забезпечення безпеки окупаційної держави та її власності і особового складу.
Інакше кажучи, окупанти турбуються таким чином виключно про себе, а не про населення окупованої території. Тобто, жодних інтересів для співпраці з окупантами українські громадяни не мають.
- У Конвенції не вказано, що місцеве населення повинно повністю підкорюватися таким вимогам. Одна справа – це виконання робіт (укріплення об’єктів, завантаження вантажів тощо), а інша річ – виконання управлінських функцій у створених окупантами органах влади. До цього окупанти не можуть примушувати громадян України, адже це є кримінальним злочином – колабораціонізмом, за який передбачене доволі суворе покарання.
Роз’яснення щодо колабораціонізму добре пояснює Запорізький місцевий центр з надання БВПД: https://cutt.ly/KLqtgF8
У розпорядженні є посилання на Конституцію України в частині обов’язкового виконання норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни.
Однак, не варто плутати міжнародні зобов’язання держави та обов’язки громадян на окупованих територіях. Цивільне населення не залежно від посад, перебуває під захистом міжнародного права. Тобто, місцеві посадовці, керівники підприємств – для міжнародного права усі вони звичайні цивільні, які в умовах війни мають відповідні гарантії, які ми перелічимо згодом.
Також окупанти посилаються на ч. 4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». У цій статті вказано, що співпраця з незаконно утвореними органами окупаційної влади допускається тільки тоді, коли це відповідає національним інтересам України. Як ми вже вище зазначили, мова йде виключно про роботу в інтересах окупантів.
Посилення процесів розбудови окупаційної влади на захоплених територіях України, аж ніяк не входить в коло національних інтересів нашої держави.
«Щодо санкцій за невиконання горе-розпорядження: Конвенція передбачає низку санкцій до інтернованих осіб. Мова йде про штрафи, ув’язнення, позбавлення певних привілеїв та примусові фізичні роботи. Однак мова йде виключно про правопорушення у вигляді активних дій (підпал, підрив, вбивство, диверсії, шпіонаж і так далі).
Відмова особи у співпраці, тобто бездіяльність, за нормами Конвенції не вважається злочином», – додає Юлія Полєхіна.
Нарешті давайте згадаємо гарантії, які цивільному населенню під час війни надаються нормами міжнародного права.
Стаття 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду забороняє переслідування груп людей за ознакою їхніх національних та політичних переконань. Тобто, проукраїнська позиція, яка проявляється у відмові співпрацювати з окупантами, не може вважатися злочином, і тим більше за неї не можна застосовувати кримінальні покарання. Конвенція про захист цивільного населення під час війни, про яку так багато згадували окупанти у своєму розпорядженні, також містить низку важливих заборон. Наприклад, окупантам заборонено примушувати місцеве населення працювати на окупаційну державу (стаття 52). Також під забороною застосування заходів примусу до посадових осіб, які утримуються від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті (стаття 54).
Таким чином, юридично окупанти не можуть примусити українських громадян працювати на їхній режим. Цим і пояснюється вибірковість статей нормативно-правових актів, на які посилаються окупанти у своєму фейковому розпорядженні.
Показово, що окупанти по суті визнають українське законодавство як чинне на окупованій території. Це означає, що вони визнають юрисдикцію України, а, отже, і право держави засуджувати колаборантів за державну зраду, виносячи навіть заочні рішення.
Віримо в ЗСУ і в найшвидшу деокупацію тимчасово окупованих територій України.
Захист прав постраждалих від конфлікту здійснюється в рамках програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії», яка виконується УГСПЛ.