В Україні система захисту цивільних незаконно позбавлених свободи Росією працює недостатньо ефективно. Але поки державні органи визначаються, хто і як має її змінювати, люди продовжують залишатися без належного захисту.
Саме про це говорили правозахисники під час робочої зустрічі з представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у системі органів сектору безпеки й оборони Юрієм Ковбасою.
Представники правозахисних організацій передали Офісу Омбудсмана свої пропозиції щодо вдосконалення законодавства і державної політики у сфері захисту цивільних, незаконно позбавлених особистої свободи. Під час зустрічі сторони погодилися в головному: систему щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи потрібно змінювати, а держава має виробити цілісний підхід до захисту таких людей. Але далі починається складніше питання: як саме це зробити.
Новий закон може бути кращим. Але коли він запрацює?
Наразі є два варіанти – створити новий комплексний закон або внести зміни до чинного закону №2010.
Новий закон міг би врегулювати проблему системно. Але перед тим його потрібно розробити, погодити, зареєструвати, провести через парламентські процедури, ухвалити, підписати та опублікувати. У реальності це може зайняти роки.
Для людини, яка вже повернулася з російської неволі, роки – не абстрактний термін. Від встановлення факту незаконного позбавлення свободи залежать передбачені державою гарантії та можливість повноцінно скористатися системою підтримки.
«Ми погодилися, що комплексний новий закон був би ефективнішим. Але його ухвалення може затягнутися на роки, тоді як зміни потрібні вже зараз», – пояснює адвокатка Правозахисної Групи «СІЧ» Ксенія Онищенко.
Тож правозахисники визнають: поки готується нове законодавство, необхідно виправити найбільш критичні проблеми чинного. Це дозволить перейти від точкової допомоги окремим людям до системної державної політики.
«Ці два процеси не повинні конкурувати. Ми маємо враховувати реалії воєнного стану: вдосконалити правове регулювання та посилити захист цивільних необхідно вже зараз, а прийняття нового закону може зайняти значний час», – говорить аналітикиня Української Гельсінської спілки з прав людини Владлена Падун.
Одна з проблем – можливості Комісії, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи. Правозахисники вказують, що чинні норми не завжди дають їй можливість належним чином оцінити обставини конкретної людини. У результаті виникає парадокс: держава визнає існування проблеми цивільного полону, але людина, яка фактично пережила незаконне ув’язнення, може не отримати відповідного статусу та пов’язаних із ним гарантій.
Людина не повинна доводити, що була «достатньо проукраїнською»
Серед пропозицій правозахисників – уточнення або конкретизація положень, які фактично можуть ставити встановлення факту позбавлення особистої свободи в залежність від доведення активної проукраїнської позиції людини. На сьогодні дана норма звужує право таких людей у порівнянні з нормами міжнародного права, що є недопустимим.
Росія незаконно затримувала цивільних не лише через їхню публічну проукраїнську діяльність. На тимчасово окупованій території людей можуть затримати і утримувати без законних підстав.
«Людина не повинна доводити свою проукраїнську позицію як умову для захисту, якщо її незаконно затримали та утримували на окупованій території або вивезли до Російської Федерації», – говорить Ксенія Онищенко.
Серед інших пропозицій – чіткіше визначити коло членів сім’ї людини, позбавленої свободи, які мають право звернутись до Комісії щодо встановлення факту.
На сьогоднішній день законодавством чітко не визначено коло осіб, які можуть звернутись для встановлення факту та отримати відповідну допомогу. Навіть Сімейний кодекс не дає чіткого визначення цих осіб, тому на практиці виникають багато проблем.
Є готовність долучитись до змін
Під час зустрічі представники Омбудсмана підтвердили зацікавленість у спільній роботі над законодавчими змінами та формуванням державної політики у цій сфері.
Водночас частина державних структур не бачить необхідності переглядати чинні правила. Для одних проблема цивільних в неволі залишається далекою, для інших – чинна система загалом здається достатньою.
Це одна з головних перешкод: навіть якщо всі погоджуються, що закон недосконалий, залишається питання, хто готовий взяти на себе відповідальність за його зміну. Втім, на зустрічі сторони домовилися не зупинятися на констатації проблем.
У вересні планується провести засідання робочої групи із залученням представників інших державних інституцій, аби разом побудувати стратегію змін найбільш важливих пропозицій.
Зустріч із представником Омбудсмана показала, що на рівні інституції Уповноваженого є готовність долучатися до змін і просувати їх далі. Тепер питання в тому, чи вдасться зібрати за одним столом усі державні структури, від яких залежить рішення. Бо для людини, яка повернулася з російської неволі, – це можливість нарешті отримати визнання того, що з нею сталося, і скористатися правами, які держава вже гарантувала.
Матеріал створено за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.