Як вивести тортури в Україні з тіні, щоб покарати винуватців і допомогти потерпілим? Що робити з переповненими українськими в’язницями? Як міжнародна спільнота може допомогти українцям, яких незаконно утримують у неволі на окупованих територіях? Та чи готова ООН змінюватися в умовах, коли світ стає дедалі небезпечнішим? Про ці та інші болючі питання Радіо Свобода поговорило з комісаром ООН з протидії катуванням Єнсом Модвігом, коли він прибув із робочим візитом до України.
Посадовець Організації Об’єднаних Націй, який паралельно працює в одній з провідних правозахисних організацій Данії, долучається до спільного українсько-європейського проєкту, який має допомогти у документуванні фактів катувань, захистити потерпілих від тортур, а тих, хто катував людей – поставити перед судом.
Люди в Україні зазнають катувань та нелюдського поводження. Не лише у в’язницях, а й за їхніми межами. Такі випадки трапляються на підконтрольній уряду території, але незмірно більше – на окупованих теренах, свідчить одразу кілька досліджень українських та іноземних правозахисників. І нині Україна запроваджує Стамбульський протокол, який містить рекомендації для протидії катуванням і для доведення у судах фактів тортур, які вже мали місце.
«В Україні є можливості документувати тілесні ушкодження відповідно до Стамбульського протоколу, але українське законодавство не повною мірою передбачає, що ці докази будуть враховані у суді… Справи, які заводяться за статтею «катування», рідко закінчуються обвинувальним вироком», – окреслює проблему керівник ГО «Правозахисна група «Січ» Дмитро Рева.
Найбільше випадків катувань і нелюдського поводження в Україні (на підконтрольних територіях) мають місце у в’язницях і СІЗО, стверджують дослідники. І тут великою перешкодою є те, що лікарі у місцях несвободи залежать від їхньої адміністрації та можуть діяти упереджено: фактично вони підзвітні Міністерству юстиції, а не МОЗ.
Окрім того, завдана людині психологічна шкода часто залишається неоціненою, тому що фахівці не володіють методами документування її за стандартами Стамбульського протоколу; а ті поодинокі українські фахівці, які нею володіють – стикаються з тим, що немає процедури, за якою складається звіт, пояснює Олена Подолян, керівниця ГО «Форпост».
Для того, щоб подолати ці виклики, і щоб Стамбульський протокол проти катувань почав діяти в Україні повною мірою, українські правозахисні організації «Форпост» і «Січ», а також Данський інститут з протидії катуванням DIGNITY запустили проєкт із його імплементації. Вони, зокрема, опікуватимуться навчанням медичних працівників та юристів, які стикаються з фактами тортур або з їхніми наслідками. Фінансову допомогу цьому проєкту надає Європейський союз. На першому етапі навчання за стандартами Стамбульського протоколу пройдуть близько ста медиків (зокрема, психологів) та юристів.
Один із локомотивів імплементації Стамбульського протоколу в Україні є голова комітету ООН проти катувань, директор департаменту здоров’я Данського інституту проти тортур (DIGNITY) Єнс Модвіг. Окрім того, він – голова Комітету ООН проти катувань.
Спілкуючись із Радіо Свобода, Єнс Модвіг категорично відмовляється давати будь-які політичні оцінки стану справ в Україні. При цьому він детально пояснює, як медик та правник можуть виявити, довести факти катувань і попередити наступні подібні випадки, а також пропонує чіткі кроки для реформування місць несвободи. Водночас пан Модвіг дуже обережно висловлюється щодо застосування тортур на окупованих територіях, і визнає, що такі виклики ще раз підтверджують потребу реформувати міжнародні інститути, які наразі не мають готових чітких механізмів для розв’язання таких проблем.
«Треба знайти інші форми покарання для тих, хто має конфлікт із законом»
«Я не маю повноважень коментувати здобутки України. Я тут – як директор департаменту здоров’я Данського інституту проти тортур (DIGNITY), і цим визначається моя компетенція. Ми з українськими правозахисними організаціями «Форпост» і «Січ» працюємо над спільним проєктом з імплементації Стамбульського протоколу, – пояснює Єнс Модвіг на початку спілкування з Радіо Свобода. – Цей протокол є дуже важливим інструментом для розслідування випадків імовірного застосування тортур, оскільки він пояснює лікарям та слідчим, як мати справу з випадками катування. Я впевнений, що саме лікарі відіграють дуже велику роль в документуванні фактів тортур та їхніх наслідків для здоров’я. І медичні сертифікати відповідності Стамбульському протоколу можуть бути важливими доказами під час судового розгляду фактів катування».
– В Україні дуже малою є частка виправдувальних вироків, а місця позбавлення волі – це переважно старі та переповнені будівлі. В цій ситуації від нелюдських умов потерпають майже всі в’язні, зокрема і ті, кого ще судять і хто є невинуватий, і ті, кого суд визнав винним, але є сумнів у правосудності рішення. Які першочергові кроки треба зробити для того, щоб допомогти українським в’язням?
Багато країн стикнулися з переповненням в’язниць та з недостатньою спроможністю тюремної медицини. І рішення полягає не в тому, щоб будувати більше в’язниць. А в тому, щоб знайти інші форми покаранняЄнс Модвіг
– Я не почуваю себе в тій позиції, в якій можна давати поради українському уряду: я не володію достатньою інформацією для цього. Але ось що я можу сказати: загалом багато країн стикнулися з переповненням в’язниць, із поганими умовами для надання медичної допомоги та з недостатньою спроможністю тюремної медицини. І рішення полягає не в тому, щоб будувати більше в’язниць. А в тому, щоб знайти інші форми покарання людей, які мають конфлікт із законом, щоб організувати відбування покарання якимось іншим способом, на зразок громадських робіт, умовних термінів ув’язнення чи подібних речей.
Але якщо держава все-таки вирішує обмежити свободу людини та кинути її до в’язниці, то саме вона бере на себе повну відповідальність за здоров’я ув’язненого. Адже в’язні не мають змоги самостійно піти до того лікаря, якого вони самі обрали. Це означає, що кожна країна зобов’язана забезпечити у в’язницях медичну допомогу на тому ж рівні, що й на волі. Є ціла низка кейсів, коли Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) прирівняв до катування і нелюдського поводження ситуації, в яких медична допомога в місцях позбавлення волі виявилася гіршою, ніж за їхніми межами.
– Ваша країна, Данія, є одним зі світових лідерів щодо захисту прав людини в усіх сферах, зокрема і в системі відбування покарань. Чи маєте якісь поради для України, враховуючи досвід вашої держави?
– Мої знання про українські місця позбавлення волі дуже скромні. Тож я можу говорити про загальні підходи. І один з найважливіших фактів: наскільки багато своїх громадян Україна відправляє за ґрати? Є країни з дуже низькою часткою ув’язнених: близько 50 осіб на 100 тисяч населення. Є інші країни, наприклад США, які мають 400-450 ув’язнених на 100 тисяч населення. Звісно, якщо ти ув’язнюєш велику кількість людей, це потребує величезних ресурсів. Звісно, може виникнути проблема, коли ресурсів недостатньо для забезпечення всіх міжнародних стандартів. Деякі країни в такому випадку жаліються, що не мають коштів. Але ж для виходу із ситуації можна ув’язнювати менше людей!
– Нині в російських в’язницях перебуває більше сотні громадян України за політичними справами. Велика частина з них потребує медичної допомоги. Що вам відомо про це? Серед політв’язнів є важко хворий Джеміль Джафаров. У нього третя група інвалідності, ниркова недостатність, але його все одно тримають в Сімферопольському СІЗО, аргументуючи тим, що він здоровий. Які міжнародні механізми можна задіяти, щоб російська судова система і російська система виконання покарань дали можливість цій людині отримувати кваліфіковану медичну допомогу?
– Я не маю змоги детально коментувати конкретні випадки, про які ви говорите. Але якщо медична допомога у тюрмі є явно недостатньою, а стан здоров’я людини ще й погіршився під час її ув’язнення, то це можна розцінювати як додаткове покарання. А це – повністю суперечить міжнародним стандартам.
– Значна частина з цих людей, особливо опоненти окупаційної влади, зазнають тортур і нелюдського поводження – як розправи або для отримання неправдивих зізнань. Ці люди – українські громадяни, але уряд України не має змоги допомогти їм. Які кроки можуть зробити такі організації, як ООН, а також держави, які є потужними міжнародними гравцями – щоб допомогти цим людям принаймні вижити в кримських та в російських тюрмах?
– Я, на жаль, не маю якихось революційних пропозицій щодо того, що тут може зробити ООН. Але я знаю, що Рада Європи, зокрема її Комітет проти тортур, має доступ як до території, підконтрольної уряду України, так і до територій, підконтрольних Росії. Тож я думаю, що Комітет проти тортур міг би дати свої рекомендації щодо таких випадків.
– Якщо Росія поширила на анексований Крим свої закони, то на окупованій російськими гібридними силами частині Донбасу не діють ані міжнародне право, ані закони жодної держави, свідчать дослідження українських правозахисників. Там тисячі людей незаконно утримуються в неволі. Мій колега Стас Асєєв, який повернувся з полону на Донбасі, говорить про катування щодо нього та інших утримуваних осіб. Якщо так, то які дії може вжити ООН для припинення такої ситуації?
Тюремні лікарі та медичні служби на будь-якій території мають відповідати вимогам Стамбульського протоколуЄнс Модвіг
– Я маю небагато пропозицій щодо цієї ситуації, яка політично є дуже складною. Великою проблемою є те, що такі ув’язнені перебувають та отримують медичну допомогу в умовах, які суперечать будь-яким міжнародним стандартам. В цій ситуації мені складно запропонувати ефективне рішення. Але те, на чому я хотів би наголосити: тюремні лікарі та тюремні медичні служби на будь-якій території мають відповідати вимогам Стамбульського протоколу, зокрема для того, щоб документувати факти і наслідки тортур і передавати їх компетентним органам. Це важливо для того, щоб вивести питання тортур з тіні у фокус суспільної уваги, щоб це не замовчували, щоб кривдники отримали належне покарання, а потерпілі – допомогу і відшкодування.
– На Донбасі працює спеціальна моніторингова місія ОБСЄ. Нині вони мають мандат стежити за припиненням вогню і фіксувати відповідні порушення. Чи можна розглядати розширення місії, для того, щоб вона отримала доступ до незаконних місць позбавлення волі та включила до свого складу медичних спеціалістів, які б могли відстежувати ситуацію, а то й надавати медичну допомогу?
– Я маю певні уявлення про роботу ОБСЄ, я сам якийсь час працював у її складі. Зараз це дійсно одна з небагатьох організацій, яка може виступати медіатором у конфліктах нашого регіону. ОБСЄ має чи не найбільший потенціал для того, щоб домогтися конструктивних змін у цьому напрямку.
– Чи настав час говорити про реформування ООН, зокрема принципів його роботи та інструментів, які вона має, враховуючи виклики, пов’язані з російською агресією щодо України, Грузії, Сирії та інших країн?
– Це дуже хороше запитання. Мабуть ви знаєте, що частина таких реформ вже запущена, і деякі з них стосуються саме механізмів захисту прав людини. Ми маємо 10 конвенцій на захист прав людини, і вже з 2014 року ми запустили процес посилення тих комітетів, які опікуються цією темою. Цей процес є дуже важливим для розбудови майбутньої системи захисту прав людини. І в 2020 році Генеральна асамблея ООН візьметься за переформатування діючих комітетів, включно з Комітетом ООН проти катувань. Чесно кажучи, цей процес може як посилити систему захисту прав людини, так і послабити її. Є питання щодо того, які фінансові ресурси можуть бути виділені на неї. Насправді, ми дуже скоро дізнаємося, куди все це рухається. Є підстави для оптимізму, водночас є й певні причини для занепокоєння.
Оригінал:https://www.radiosvoboda.org/a/30447714.html?fbclid=IwAR024b_4XZxG-9566mS8Y-cH3C4MqgSa48BuKXOo7xNQBxf5fNJ-kjDUTxE