Восени 2017-го до Громадської приймальні УГСПЛ у Дніпрі звернувся військовослужбовець Максим Присяжнюк. У 2014-му він служив командиром танкового екіпажу, воював під Донецьким аеропортом та пройшов інші гарячі точки. Та коли Максим вирішив продовжити військову службу за контрактом у 2017-му, його без попередження звільнили з основного місця роботи – ПАТ «Укразалізниця», де він попрацював 20 років.
Військовий звернувся до суду. Його основним аргументом було те, що він уклав контракт в умовах особливого періоду, а отже – його звільнили незаконно. Опонент стверджував, що не бачить підстав для збереження робочого місця, адже особливого періоду, як і воєнного стану, у країні немає.
За півтора роки Максим Присюжнюк довів протилежне і, за допомогою правозахисників, виграв суди трьох інстанцій попри на шалений спротив юристів роботодавця. Останню крапку у цій справі поставив Верховний суд 20 вересня 2018 року, який став на сторону військовослужбовця. Отже, на прикладі цієї історії розглянемо, як зберегти цивільну роботу, оминаючи підступні «старі граблі».
Скорочений термін позовної давності
Середній термін подачі позову до суду складає три роки, однак трудові спори розглядаються набагато швидше. На оскарження дій роботодавця у військовослужбовця є всього-на-всього один місяць. У разі порушення строків суд без вагань відхилить розгляд заяви.
Один місяць – невеликий термін, за який потрібно підшукати юриста, зібрати докази та підготувати позов. І на цьому шляху виникає чимало питань: як зрозуміти, що військовослужбовця звільнено? Яким чином йому про це повідомили? Чи не втрачено дорогоцінний час? Що робити, якщо боєць не може приїхати за трудовою з бойових позицій? Юристи правозахисної організації підкажуть, як діяти у кожному випадку і, зокрема, допоможуть правильно скласти заяви на підприємство та в Держслужбу з питань праці з вимогою провести перевірку. Також самому бійцеві важливо пам’ятати, що він обов’язково повинен повідомити роботодавця, що проходить військову службу. Це допоможе відстояти його позицію у суді, а якщо термін подачі позову пропущено – просити про його подовження.
Особливий період в країні і докази його існування
Наріжний камінь суперечок у судах – особливості «особливого періоду». Опонент буде стверджувати, що особливого періоду в країні нема і пустить у дію будь-які аргументи: особливий період вже сплив, в країні нема воєнного стану тощо. Приміром, з доводів юристів «Укрзалізниці» виходило, що Міноборони, як відомство, та держава Україна живуть в різних вимірах: силові відомства – в умовах особливого періоду, усі інші – ні.
Окремої уваги заслуговує аргумент, який особливо часто використовують юристи роботодавця. Це акт Державної служби з питань праці, який складається на підприємстві. У випадку Максима Присяжнюка «Укрзалізниця» посилалася саме на цей документ, у якому зазначалось, що при перевірці законності звільнення працівника, який проходить військову службу за контрактом – порушень не виявлено. В цьому ж акті йшлося, що в Україні не існує особливого періоду і у контрактника нема підстав для збереження робочого місця та середньої зарплатні.
Насправді, ці докази можна легко спростувати. Яким чином? Надати у суді роз’яснення Міноборони щодо наявності особливого періоду. Громадська організація також може направити запит до обласного військового комісаріату та Генштабу ЗСУ – з проханням роз’яснити суть поняття особливого періоду та терміну його дії (відповідь 1, 2, 3). До того ж існує відповідь Верховного суду України на лист до начальника генштабу ЗСУ Віктора Муженка, де Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття “особливий період”: «Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє». Таким чином, будь-які звільнення військовослужбовців є незаконними і можуть бути оскаржені у суді.
Судова практика
Одна з найцікавіших справ розглядалася в апеляційному суді Луганської області. Військовослужбовець звернувся з позовом проти ПАТ «Укртелеком» та просив скасувати наказ про звільнення, відновити його на роботі та виплатити середню заробітну плату. Суд першої інстанції позов задовольнив і юристи роботодавця подали апеляцію. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін і його аргументи заслуговують окремої уваги:
- постанова ВРУ від 27 січня 2015 року визнає РФ державою-агресором. В Мінському протоколі від 5 вересня 2014 року РФ є однією з учасниць Мінської угоди; Резолюція 3314 Генеральної Асамблеї ООН говорить про нелегітимну військову окупацію України Росією.
- за інформацією оперативних даних інформаційно-аналітичного Центру національної безпеки України, на Донбасі тривають постійні бойові дії.
Відповідач так само стверджував, що особливий період не діє, тому що закінчилася мобілізація. Суд не взяв це до уваги. «Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду», – йдеться в рішенні.
У судовому позові юристи Правозахисної групи «СІЧ» радять використовувати практику з державного реєстру судових рішень. Це дієвий інструмент для обґрунтування позиції на прикладі найбільш показових рішень, які залишив у силі Верховний суд.
На сьогодні приблизне співвідношення позитивних та негативних вироків у подібних справах – п’ятдесят на п’ятдесят. У майбутньому, на думку юристів, маятник може більше схилятися на бік військовослужбовців.
Законодавство
Основна норма закону – стаття 119 Кодексу законів про працю. За першою редакцією, правом на соціальні гарантії могли скористатися бійці, які були мобілізовані не більше, ніж на один рік. Пізніше цей термін був збільшений до року та шести місяців. На сьогодні коло претендентів розширилось. Тепер це стосується не лише мобілізованих, а й тих, хто уклав контракт на проходження військової служби. При цьому вид контракту не має значення.
Вищезазначена правова норма нетипова для українського трудового законодавства, яке стоїть на тому, що працівник не може працювати за трудовим договором у двох місцях одночасно. Винятком є робота за сумісництвом. Але для цього найнятий працівник повинен фізично перебувати на своєму робочому місці. Це стосується і суміщення професій.
Військовослужбовець ж, по суті, підписує контракт з іншим роботодавцем – Збройними силами України, проходить службу у зоні бойових дій і при цьому залишається працевлаштованим в іншому місці. Роботодавець щомісяця зобов’язаний перераховувати йому середню зарплату. Тут можна довго сперечатися про «справедливість» такої ситуації, але коли мова йде про безпеку країни, то мотивація її захисників – опиняється на першому місці.
Тлумачення закону та лінгвістичні тонкощі
У касаційній скарзі ПАТ «Укрзалізниця» йшлося про деякі законодавчі суперечності статті 39 ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України. Виходячи з першого закону, претендувати на збереження посади й заробітку можуть ті, хто уклав контракт в кризовій ситуації, яка загрожує національній безпеці. У трудовому кодексі ж мова йде про особливий період.
На думку юристів Правозахисної групи «СІЧ», у справі Максима Присяжнюка і подібних, можна застосовувати обидві ці статті, які не суперечать, а доповнюють одна одну.
До цих аргументів прислухався і Верховний суд, який залишив рішення двох попередніх інстанцій у силі, остаточно ставши на бік військовослужбовця.
Автор: Володимир Плетенко, юрист ГО «Правозахисна група “СІЧ”»
Всі фото – Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода
Оригінал статті за посиланням: https://helsinki.org.ua/advices/zvilnyly-po-tyhomu-yak-kontraktnyku-zberehty-tsyvilne-mistse-roboty/?fbclid=IwAR1n815qPBVkpwTMWkvnacefqkgRqJzsKf2r3QTi6o0MAz9spbulJNzM5F8