Дуже часто такі випадки списуються на самогубство чи нещасний випадок, хоча командири військових частин не є органом дізнання і не мають права оприлюднювати слідчі версії. Внаслідок таких дій слідство починає рухатися у неправильному напрямку, що призводить до втрати часу та доказів. Виникають численні проблеми у членів сім’ї такого військовослужбовця щодо отримання компенсації. Правоохоронці дуже часто проводять необ’єктивне розслідуванщня, оскільки:
1) відсутня пряма норма, яка зобов’язує військову прокуратуру розслідувати такі злочини;
2) у працівників Нацполіції не вистачає досвіду у розслідуванні кримінальних справ у військовій сфері. До того ж, їм банально не вистачає повноважень, щоб впливати на військових посадових осіб.
Досвід показує, що діяти у таких випадках потрібно тільки через Європейський суд з прав людини. Однак, перед зверненням з позовом до вказаної судової інстанції, потрібно пройти вітчизняні суди та отримати їх рішення, а вже згодом звертатися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Звичайно, це довгий процес, а певний відсоток вирішення цієї проблеми полягає у модернізації законодавства. Зокрема потрібно: зобов’язати керівництво військової частини та правоохоронних органів протягом доби повідомляти рідних про загибель військовослужбовця; визначити на нормативно-правовому рівні підслідність військової прокуратури щодо цієї категорії справ.