ВИКРАДЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ – ВОЄННИЙ ЗЛОЧИН. ШЛЯХ ДО ПОКАРАННЯ.
Однією із жахливих сторін кожного збройного конфлікту є викрадення цивільних осіб. За 9 років російсько-української війни від цього злочину щоденно страждає велика кількість мирного населення. Фахівці Правозахисної Групи “СІЧ" проаналізували викрадення цивільних осіб, як воєнний злочин.
Зокрема:
- його основні причини та хто в зоні ризику;
- які цілі переслідують окупанти;
- яка кількість українців вже постраждала від насильницьких викрадень;
- що робить українська сторона та з ким співпрацює для розслідування цих злочинів.
Також ми розповіли про міжнародний вдалий досвід у покаранні за воєнні злочини й шляхи захисту постраждалих і їх сімей.
З повномасштабним вторгненням рф та захопленням нових територій, викрадення цивільних перетворилось на частину масового терору населення України. Після Маріуполю найбільша кількість викрадень та затримань сталася в Херсонській, Запорізькій та на новоокупованих територіях Донецької області. Жертвами викрадень в першу чергу стають громадські активісти, правозахисники, волонтери, журналісти, представники органів місцевого самоврядування, юристи, освітяни, релігійні діячі та інші. Тобто ті, хто чинить опір окупації та залишається на боці України. Також, окупанти намагаються вивезти на територію рф українських дітей.
За даними Головного слідчого управління Національної поліції з 24 лютого 2022 року і на початок червня 2023 року слідчі розпочали 16 тисяч кримінальних проваджень за фактами незаконного позбавлення волі та насильницького зникнення. Потерпілими від насильницьких зникнень стали майже 8 800 цивільних, а також 10 200 осіб вважаються зниклими безвісти. І це мова йде тільки про верифіковані дані. Фактичну кількість цивільного населення, протиправно позбавленого волі з’ясувати немає змоги. Оскільки нині відсутня можливість проведення слідчих процесуальних дій на тимчасово окупованих територіях.
Для чого рф викрадає українців?
Розуміючи що викрадення – це воєнний злочин, ворог свідомо продовжує чинити його на тимчасово окупованих територіях України.
У такий спосіб окупанти намагаються:
- залякати та підкорити місцеве населення
- нав’язати окупаційну владу
- примусово мобілізувати боєздатних чоловіків та змусити воювати на їхньому боці
- змусити людину до пособницької діяльності у своїх інтересах, застосовуючи шантаж, психологічне та фізичне насильство
- збільшити власний обмінний фонд
- використовувати викрадених як робочу силу
- отримувати за викрадених осіб викуп задля власної наживи та інше.
На жаль досвід цього злочину, який зараз переживає Україна далеко не єдиний.
За словами аналітика Правозахисної групи “СІЧ” Віктора Філатова викрадення цивільних осіб супроводжує більшість збройних конфліктів країн світу.
Серед яких:
- Сирія (десятки тисяч цивільних заручників, значна кількість з яких не була знайдена, а відомості про ці злочини не були задокументовані)
- Країни Африки: Сієра Леоне, Найробі, Східний Тимор, Уганда та Судан (сім’ї цивільних заручників були позбавлені будь-якої інформації про своїх рідних протягом десятиліть)
- Боснія та Герцеговина (впродовж конфлікту захоплено близько 30 тисяч цивільних осіб, третина й досі вважається зниклою безвісти)
“У Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року вказано, що зазначені дії є злочином проти людяності. Одночасно, насильницькі зникнення цивільних осіб розглядаються в якості воєнного злочину, адже в умовах збройного конфлікту заборонено захоплення заручників” – каже Віктор.
До Правозахисної групи “СІЧ” ще з 2014 року звертаються за юридичною допомогою українці, які розшукують родичів зниклих чи викрадених на територіях, окупованих рф. Юристка та документаторка воєнних злочинів Юлія Полєхіна займається такими справами каже, що з 2022 року звернень щодо викрадення цивільних стало набагато більше.
“Абсолютно усі затримані проходять через тортури. Окупанти використовують повний комплекс фізичних і психологічних катувань. Така політика кремля є системною та цілеспрямованою по відношенню до кожного затриманого українця”, – розповідає пані Юлія.
У кримінально-правовій системі України створюються механізми міжнародної взаємодії, щодо ідентифікації та покарання воєнних злочинців. Для цього у 2022 році Кримінально-процесуальний кодекс України було доповнено окремим розділом. Він врегульовує порядок взаємодії компетентних органів України з Міжнародним Кримінальним Судом (МКС).
На сьогодні МКС вже співпрацює :
- з Генеральною прокуратурою України,
- з національними слідчими органами України,
- зі створеною міжнародною спільною слідчою групою (JIT),
- з Євроюстом.
На початку вересня цього року в Києві відкрили представництво офісу прокурора МКС. За словами Генерального прокурора України Андрія Костіна, це підвищить ефективність та оперативність реагування на злочини, які росія продовжує щодня вчиняти проти України та українців.
“Українські прокурори пліч-о-пліч працюють з експертами Міжнародного кримінального суду на майже щоденній основі”, – зазначає він.
Наразі в Україні зареєстровано понад 100 тисяч воєнних злочинів, серед яких і насильницькі викрадення цивільних. Звісно, не всі вони будуть розглянуті МКС, однак така кількість порушень міжнародного кримінального права є рекордною в історії різних збройних конфліктів та становить виклик для системи міжнародного карного права.
Росія практикує захоплення цивільних громадян не тільки на окупованих територіях України. В Криму основними жертвами насильницьких зникнень стають лідери кримськотатарського народу. Так само держава-агресор поводилася з населенням Чечні й Абхазії під час відповідних конфліктів. Це свідчить про те, що залишаючись безнаказаною, держава-агресор стає дедалі жорстокішою й робить насилля й беззаконня нормою для вирішення конфліктів.
Тож головним завданням держави України насамперед є:
- розв’язання питання ідентифікації кожного воєнного злочину,
- повернення жертв викрадень додому,
- забезпечення належних сатисфакцій постраждалим,
- притягнення до відповідальності винних.
Віктор Філатов, аналітик Правозахисної Групи “СІЧ” вважає, що допомогти у реалізації цих завдань може позитивний досвід іноземних країн:
“В іноземних державах активно використовувалася практика повернення цивільних заручників за допомогою правозахисних організації, які співпрацюють з міжнародними інституціями з прав людини.”
Віктор Філатов проаналізував досвід країн, які пережили воєнні конфлікти. Серед них він обрав ті, які отримали вдалі результати у пошуку та поверненню цивільних заручників.
Аналітик каже, це стало можливим завдяки:
а) ухваленню спеціального законодавчого акту про статус цивільних заручників та створення відповідного реєстру таких осіб
б) активізуванню процесу ексгумації та ідентифікації осіб на деокупованих територіях
б) використанню міжнародно-правових зобов’язань держав-агресорів на платформах ОБСЄ, ПАРЄ, ООН тощо для повернення заручників
в) створенню комісій правди і робочих груп, що встановлюють зв’язок між сім’ями зниклих і представниками держави-агресора
г) тощо
Віктор зауважує, що найбільш дієвою практикою покарання винних у насильницьких викраденнях людей є створення міжнародних кримінальних трибуналів, в рамках яких будуть проголошені обвинувачення.
“Документування випадків захоплення цивільних заручників має важливе значення для їхнього подальшого повернення. Це – основа для доведення провини осіб, які скоїли воєнний злочин”, – пояснює він.
Загалом цей процес покладено на правоохоронні органи та правозахисників, які спільними зусиллями забезпечують формування доказової бази та системи доказів, в якій винні особи чітко ідентифіковані.
“Найбільш вдалими в сенсі покарання винних, є Міжнародний кримінальний трибунал по Югославії, Руанді. Винні особи були заарештовані та отримали свої вироки”, – зазначає аналітик.
В практиці закордонних країн також активно використовується створення програм компенсації й для заручників і членів їхніх сімей.
Як пояснює Віктор, подібні програми передбачають:
- компенсацію (відшкодування моральної та матеріальної шкоди),
- реституції (відновлення у правах),
- реабілітацію (медичну та психологічну допомогу),
- сатисфакцію (пошук правди та покарання винних осіб),
- а також гарантії неповторення переслідування та викрадення
Усі ці програми затверджуються відповідними нормативно-правовими актами та є частиною процесу меморіалізації, тобто вшанування пам’яті жертв конфлікту.
Як показує аналітика Віктора Філатова, в міжнародній юридичній практиці достатньо дієвих алгоритмів для правової реакції на воєнні злочини та притягненню винних до відповідальності. Тож наша держава може ними скористатися у захисті постраждалих громадян.
На даному етапі головним залишається не мовчати. Проводити активну роботу з документування воєнних злочинів і фіксувати кожен випадок насильницького викрадення цивільних осіб, аби в майбутньому кожен воєнний злочинець був покараний, а потерпілі і їх сім’ї отримали належні сатисфакції.