Питання надання жертвам конфлікту необхідної допомоги у вигляді реституції, компенсації, реабілітації та сатисфакції є головною темою окремої резолюції ООН A/RES/60/147 від 21 березня 2006 року. Вона покладає саме на державу забезпечення повного та ефективного, негайного і пропорційного тяжкості втрат жертви відшкодування.
Проте на практиці, виходячи з наявності ресурсів, особливостей збройних конфліктів та політичних обставин, кожна пост-конфліктна країна вирішувала це питання у власний спосіб.
Індонезія вирішила надати землі сільськогосподарчого призначення та необхідні засоби для сприяння реінтеграції в суспільство колишніх комбатантів, виплати компенсації політичним в’язням і постраждалим цивільним особам. Урядом гарантується, що постраждалі від конфлікту громадяни отримають також роботу, а в разі втрати працездатності – відповідні виплати в рамках системи соціального забезпечення.
У Колумбії законом «Про жертв» (2011 р.) також була запроваджена процедура реституції земель для жертв конфлікту, яку мають реалізовувати нові державні агенції – Агенція з підтримки постраждалих та Агенція з реституції земель.
Судан заснував Комісію з відновлення та розселення у Дарфурі, яка мала розробити прості, доступні, прозорі та реалістичні процедури відшкодування збитків. Реалізація процедур покладається на незалежну комісію з розгляду позовів жителів Дарфура на отримання компенсації збитків від конфлікту. Перелік збитків включає фізичні і психічні травми, нервові потрясіння, людські та економічні втрати.
Уряд Республіки Філіппіни вирішив виділити не менш 8 млрд. філіппінських песо (150 млн. $), а також кошти, отримані від продажу незаконно придбаних Маркосом багатств (684 млн. $), які будуть депоновані в доларах США. З цієї суми уряд зобов’язався надавати відшкодування жертвам порушень прав людини, допущених під час дії воєнного стану. Пріоритет надається позивачам, які виграли судові справи з прав людини проти Маркоса. Цій категорії позивачів гарантуються виплати без зволікань і в повній формі.
Грузія після збройного конфлікту прийняла закон про реституцію та компенсацію власності на території Грузії жертвам конфлікту у колишньому регіоні Південна Осетія (2006). Згідно цьому закону, ВПО отримали право на реституцію нерухомого майна, що залишилося на окупованих територіях. При цьому це право передається у спадок. Уряд Грузії розробив програму надання житла для ВПО, яка включала можливість приватизації ВПО житла, у якому вони проживають протягом тривалого часу; переселення ВПО до відновлених/новозбудованих будинків або надання одноразової компенсації у розмірі 10 тис. $; можливість придбання житла у сільській місцевості; викуп державою житла з приватної власності та передача його у власність ВПО.
В європейській історії пост-конфліктного врегулювання цікавим є досвід повоєнної Німеччини, коли законами ФРН від 1952 р. були надані гарантії виплати матеріальних компенсацій жертвам війни. Згідно цих законів кожен власник майна Західної Німеччини був зобов’язаний сплатити протягом 30 років до спеціального компенсаційного фонду 50% від розміру належного йому/їй майна. Як результат, у 2001 р. розмір компенсаційних виплат був зафіксований на рівні близько 115 млрд. німецьких марок. Цей випадок досі вважається найбільшим легальним перерозподілом багатств в історії людства.
Оригінал статті -https://helsinki.org.ua/blogs/vidshkoduvannya-zbytkiv-zhertvam-konfliktu-mizhnarodna-praktyka-perehidnoho-pravosuddya/