Повернення українських цивільних із незаконного ув’язнення – лише перший етап. Після звільнення людина нерідко стикається з новим випробуванням. Це необхідність самостійно доводити державі обставини власного полону, збирати документи, звертатися до різних установ, чекати на рішення комісій і лише після цього отримувати гарантовану законом допомогу.
Саме цей розрив між фактичним звільненням людини та реальним відновленням її прав пропонує усунути проєкт Концепція розвитку державної політики щодо забезпечення та відновлення прав цивільних осіб, які пережили незаконне позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Цей документ не є результатом роботи окремої інституції чи групи експертів. Вона стала підсумком тривалої спільної роботи українських правозахисних організацій, які протягом багатьох років документують воєнні злочини, супроводжують постраждалих від незаконного позбавлення свободи, аналізують практику застосування законодавства та адвокують зміни державної політики. Концепція відображає спільне бачення правозахисної спільноти щодо того, якою має бути система забезпечення та відновлення прав цивільних осіб, які пережили незаконне позбавлення особистої свободи.
Одним із практичних результатів цієї роботи стала підготовлена аналітиками та юристами Правозахисної Групи “СІЧ" порівняльна таблиця законодавчих змін. Вона пропонує конкретні поправки до чинного законодавства, необхідні для реалізації принципів, закладених у Концепції. Запропоновані зміни ґрунтуються не на теоретичних припущеннях, а на багаторічному досвіді правозахисної діяльності, аналізі судової практики, роботі з людьми, які пережили незаконне позбавлення свободи, та документуванні міжнародних злочинів, вчинених РФ.
Чому чинна система потребує змін
Україна вже створила законодавчу основу для захисту цивільних осіб, які пережили незаконне позбавлення свободи. Прийняття Закону України № 2010-IX стало важливим кроком до виконання державою своїх міжнародних і конституційних зобов’язань. Закон передбачив механізм офіційного визнання таких осіб, визначив соціальні гарантії та форми державної підтримки.
Втім практика його застосування показала: навіть добре виписані гарантії не працюють належним чином, якщо сама система їх реалізації залишається складною, роз’єднаною та перевантаженою адміністративними процедурами. Саме тому автори Концепції пропонують говорити вже не про окремі зміни до закону, а про створення безперервного державного механізму відновлення прав людини.
За словами аналітикині Правозахисної Групи “СІЧ" Анни Попової, сьогодні головна проблема полягає не у відсутності державних гарантій.
“Практика показала, що проблема полягає насамперед у способі їх реалізації. Після звільнення людина часто змушена самостійно проходити складний адміністративний маршрут між різними органами влади, збирати документи й підтвердження, хоча значна частина цієї інформації вже перебуває у розпорядженні держави. Фактично держава перекладає на потерпілу особу виконання власних функцій."
Людина змушена доводити державі те, що вона вже знає
Однією з ключових проблем чинної системи є розподіл обов’язків між людиною та державою.
Для того щоб отримати передбачені законом гарантії, заявник повинен зібрати значний пакет документів, частина яких уже є у державних органів або може бути отримана шляхом міжвідомчого інформаційного обміну. Попри це саме постраждала особа повинна шукати підтвердження, взаємодіяти з різними установами та фактично координувати роботу державної системи.
Анна Попова пояснює, що такий підхід суперечить сучасним принципам належного врядування.
“Якщо інформація вже міститься у державних реєстрах або може бути отримана через взаємодію між державними органами, саме держава повинна забезпечити її отримання. Людина не повинна компенсувати недосконалість адміністративної системи."
Найважчий період залишається без державної підтримки
Ще одна проблема проявляється одразу після звільнення.
Саме тоді людина потребує медичної допомоги, психологічної підтримки, житла, відновлення документів, зв’язку з родиною, правничого супроводу та соціальної адаптації. Однак частина цих гарантій стає доступною лише після завершення адміністративної процедури встановлення факту незаконного позбавлення свободи. На практиці між фактичним поверненням людини та рішенням Комісії може минути тривалий час.
“Саме перші дні після звільнення є найбільш критичними. Людина потребує не юридичних формальностей, а невідкладної підтримки. Тому право на допомогу не повинно залежати від того, коли завершиться адміністративна процедура встановлення статусу", – зазначає Анна Попова.
Статус починає переважати над людиною
Автори Концепції звертають увагу ще на одну системну проблему.
Чинна модель значною мірою концентрується на процедурі встановлення юридичного факту, тоді як сама людина фактично змушена чекати завершення адміністративних процесів.
Натомість Концепція пропонує іншу логіку: саме права людини мають визначати зміст адміністративних процедур, а не навпаки. Відповідно держава повинна забезпечувати безперервний механізм реалізації цих прав, мінімізуючи бюрократичне навантаження та координуючи роботу всіх залучених органів влади.
Що змінює Концепція
По суті документ пропонує перейти від моделі “людина звертається по допомогу" до моделі “держава забезпечує реалізацію прав".
Це означає зміну самої філософії державної політики.
Якщо сьогодні людина часто змушена самостійно долати наслідки складної адміністративної системи, то новий підхід покладає відповідальність за організацію цього процесу на державу.
“Концепція не розширює перелік пільг заради самих пільг. Вона пропонує зробити так, щоб уже гарантовані законом права реально працювали без зайвих бюрократичних перешкод", – пояснює аналітикиня.
Людина – насамперед носій прав
Головний принцип Концепції полягає в тому, що цивільна особа, яка пережила незаконне позбавлення свободи, розглядається передусім як носій гарантованих державою прав.
Відповідно завдання держави полягає не лише у призначенні окремих виплат чи соціальних послуг, а у створенні безперервного механізму відновлення цих прав після звільнення.
Держава має діяти сама
Одним із ключових принципів Концепції є виконання державою власних позитивних зобов’язань.
Йдеться про міжвідомчу взаємодію, офіційне з’ясування всіх обставин справи, використання інформації, яка вже перебуває у розпорядженні органів влади, та мінімізацію процедурного навантаження на постраждалу особу. Саме держава повинна координувати цей процес, а не перекладати його на людину.
Допомога має бути безперервною
Концепція також закладає принцип безперервності державної підтримки.
Ідея полягає в тому, що допомога повинна розпочинатися відразу після звільнення незалежно від того, коли завершаться всі адміністративні процедури. Лише після задоволення базових потреб людини може тривати встановлення юридичного факту та реалізація інших довгострокових державних гарантій.
“Саме безперервність підтримки є головною зміною запропонованої моделі. Людина не повинна залишатися сам на сам із наслідками полону лише тому, що ще триває адміністративна процедура", – підсумовує Анна Попова.
Які законодавчі зміни пропонуються
Концепція визначає загальну філософію майбутньої державної політики, а підготовлена Правозахисною Групою “СІЧ" порівняльна таблиця показує, як ці принципи можуть бути реалізовані через зміни до законодавства. Більшість запропонованих нововведень покликані усунути проблеми, які вже виявила практика застосування чинного Закону.
Закон має захищати всіх, хто постраждав через зв’язок з Україною
Правозахисники пропонують розширити коло осіб, які можуть бути визнані такими, що пережили незаконне позбавлення свободи. Адже Росія переслідувала цивільних не лише за журналістську чи правозахисну діяльність, а й за волонтерство, роботу в українських органах влади, проукраїнську позицію або навіть підозру у співпраці з Україною.
“Російська окупаційна система не перевіряла, чи відповідає діяльність людини конкретній нормі українського закону. Людей переслідували через підтримку України або навіть підозру в такій підтримці. Саме це має враховувати закон", – зазначає аналітикиня Правозахисної Групи “СІЧ" Анна Попова.
Окремо пропонується поширити державні гарантії на іноземців та осіб без громадянства, які зазнали переслідувань через діяльність на підтримку України.
Допомога має починатися одразу після звільнення
Однією з ключових новацій є запровадження механізму першочергової державної підтримки. Йдеться про медичну, психологічну, соціальну та правничу допомогу, відновлення документів, тимчасове житло, забезпечення базових потреб і первинну грошову підтримку відразу після звільнення або повернення людини – без очікування завершення процедури встановлення юридичного факту незаконного позбавлення свободи.
“Держава не створює нову пільгу. Вона виконує свій позитивний обов’язок – забезпечити базові потреби людини саме тоді, коли вона перебуває у найвразливішому стані", – наголошує Анна Попова.
Менше бюрократії – більше відповідальності держави
Запропоновані зміни також передбачають спрощення процедури встановлення факту незаконного позбавлення свободи. Частину документів, які сьогодні змушений збирати заявник, державні органи повинні отримувати самостійно через міжвідомчу взаємодію. Водночас пропонується зробити роботу Комісії більш прозорою та передбачуваною, щоб вона була не лише органом, який ухвалює рішення, а й ефективним механізмом реалізації права людини на захист.
Чому це важливо не лише для колишніх полонених
Запропоновані зміни стосуються не лише соціальної підтримки окремих людей. Кожен офіційно встановлений факт незаконного позбавлення свободи водночас є належно задокументованим свідченням міжнародного злочину, вчиненого Росією.
Тому вдосконалення процедури має значення і для формування доказової бази, необхідної для міжнародного переслідування держави-агресора, створення компенсаційних механізмів та відшкодування шкоди постраждалим.
“Коли держава своєчасно визнає факт незаконного позбавлення свободи, вона одночасно відновлює права конкретної людини та формує доказову базу міжнародних злочинів Росії. Це важливо і для постраждалих, і для майбутньої відповідальності держави-агресора", – підсумовує Анна Попова.
Висновок
Запропонована Концепція не зводиться до чергових поправок до профільного закону. Фактично вона пропонує змінити саму філософію державної політики. Якщо сьогодні людина після звільнення нерідко змушена доводити державі очевидні обставини власного полону, то нова модель виходить із протилежного принципу: саме держава повинна забезпечити безперервне відновлення її прав.
Це означає менше бюрократії, більше міжвідомчої взаємодії, прозоріші адміністративні процедури та своєчасну підтримку тоді, коли вона є найбільш необхідною.
Зрештою, ефективність державної політики визначається не кількістю ухвалених законів, а тим, наскільки швидко людина після пережитого незаконного ув’язнення може повернутися до життя. Саме цей принцип і пропонує зробити основою нової державної політики щодо цивільних осіб, які пережили незаконне позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Матеріал створено за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.