Сьогодні життєдіяльність української армії більшою мірою підтримують саме волонтери. Утім, діяльність цих людей досі не регламентована, й це створює для них низку ризиків і проблем.
ОПОДАТКУВАННЯ
Перша проблема, з якою стикаються волонтери під час збору коштів, — непомірно високі податки. Благодійність в Україні гальмувалася завжди. Зокрема до 12 квітня діяв спеціальний податок на благодійність. На кожен платіж, який перевищував 1710 гривень, накладалося 15—17% податку. За словами директора громадської організації «Правозахисна група «Січ» Дмитра Реви, після скасування податку ситуація покращилася, але не для всіх.
«Людина збирає гроші собі на картку, щоб купити амуніцію чи продукти солдатам, а потім на неї накладається податок, і вона витрачає зібрані гроші, щоб його заплатити. Те ж саме стосується й благодійних фондів. Якщо цей фонд надає людині допомогу умовно на 100 тисяч, то він повинен заплатити 15 тисяч податку. Було ухвалено закон про те, що допомога, яка відправляється військовим у зону АТО, цим податком не обкладається. Але це не стосується тих людей, які займаються проблемами вимушених переселенців. По суті, проблема одна й та ж, але для них чомусь норма лишилася».
ЗДИРНИКИ
Люди, які перевіряють машини волонтерів на блокпостах, інколи перетворюються на здирників, котрі не лише не сприяють доправленню допомоги своїм колегам, а часто відверто перешкоджають цьому.
«Найбільший ризик для волонтерів — це колишні «беркутівці» та міліціонери на блокпостах, — розповідає волонтер Валерій Гарагуц. — Я щойно повернувся з «Айдару», тому це для мене актуально. Зупинили мене на блокпості й спитали: «Що везеш?». Далі зробили огляд. Знайшли берци — хотіли собі взяти, але їм не підійшли, тоді взяли ліхтарик. Я везу часто й дорогі вантажі, наприклад, тепловізори, тоді змушений просити когось охороняти, щоб хоч того ніхто не відібрав. Серйозних проблем у мене не виникало, але я розумію, що це було випадково. Вся Україна працює на війну, а ці люди стоять на дорозі й займаються здирництвом, хоча вони й мають необхідне забезпечення. На такі блокпости доводиться витрачати по 20 хвилин, оскільки на тебе чекають довгі розмови і догляд речей. Запитують: «Що везеш? Кому? А чому не нам? А може, щось нам лишиш?» Коли я під’їжджаю до блокпоста, де стоять військові, це інша розмова: «Куди їдете? Удачі вам, хлопці. Дякуємо за допомогу, тримайтеся там». Міліція в нас звикла займатися поборами, ось і виникають такі ситуації навіть у воєнний час».
ПЕРСОНАЛЬНИЙ ТИСК
Волонтери перетворилися на найбільш достовірне джерело інформації. Влада може скільки завгодно запевняти людей, що у військових все є й вони перебувають у хороших умовах, але ті люди, які відвідують наших бійців і бачать, що насправді відбувається в зоні АТО, не звикли мовчати. Часто вони поширюють інформацію через соцмережі, дають розгорнуті інтерв’ю в ЗМІ. Тому влада всіляко намагається «закрити їм рот», скаржиться Дмитро Рева.
«Волонтери — це люди, які бачать багато зайвого. Вони потрапляють у військову частину і, стикаючись із ситуаціями, коли солдати не доїдають, не вдягнуті, не взуті, при тому що за офіційними рапортами все добре, починають залучати увагу громадськості, преси до цієї проблеми. До цих людей застосовують методи непрямого тиску. На їхні фірми, бізнес починають звертати увагу податкові служби з перевірками, виявляє інтерес міліція та інші структури. Ця проблема має прихований характер. Офіційно, безумовно, ніхто не пов’язуватиме те, що людина побачила в частині якісь недоліки з тим, що до неї застосовуються переслідування. Ці випадки мають частковий характер, але вони є, й це вже негативна тенденція. Ми боремося не за це», — говорить Дмитро.
ПРАВОВА НЕЗАХИЩЕНІСТЬ
Влада обіцяє волонтерам статус учасників АТО й усі відповідні пільги. Але люди, не отримуючи хоча б найменшої підтримки та сприяння в діяльності, не вірять у «золоті гори». «Статус учасника АТО — це пільги щодо лікування, оздоровлення, отримання земельних наділів, знижок на комунальні платежі. — говорить Дмитро Рева. — Але враховуючи те, що бюджет в країні «дірявий» і, швидше за все, не витримає такого натиску в найближчі роки, то я впевнений, що створюватимуться всілякі бюрократичні перепони, які не дозволять людям отримати цей статус. Тим більше, що майбутні статуси не захистять волонтерів зараз. Люди постійно відвідують зону бойових дій, їх можуть узяти в полон, поранити, а вони навіть не отримають допомоги у лікуванні. У серйозних волонтерських структур створено юридичні підрозділи, які супроводжують їх на юридичному рівні, усі свої дії вони узгоджують і упорядковують. Щодо невеликих волонтерських груп, то їм також необхідно об’єднуватися і відстоювати інтереси, окрім них самих про це ніхто не подбає».
МОТИВАЦІЯ ЛЮДЕЙ
До слова, внаслідок державної інформаційної політики також зменшується допомога від населення, тому волонтери не в змозі охопити ту кількість питань, над якою працювали раніше, розповідає волонтер Євген Жарко. «Збирати кошти зараз все важче. У людей зменшується запал. Оголошено перемир’я, і всім здається, що війна закінчується. Менше людей почали брати участь у допомозі армії. Також відіграли роль заяви керівників Збройних сил про те, що армія забезпечена усім необхідним. Люди думають, що вже всього достатньо. Але я особисто був у зоні АТО кілька днів тому. Звісно, ситуація покращилася, багато чого дала держава, але тієї ж теплої форми для солдатів як не було, так і немає, та й невідомо чи буде…» — говорить Жарко.
Олена БЕРЕЖНЮК, «День»