Проблема катувань є доволі актуальною для сучасної України. Цьому сприяє низка чинників, а саме: збройний конфлікт, соціальні потрясіння, корумпованість правоохоронних органів, непрофесійність влади, а також низька правова свідомість громадян. В основній групі ризику щодо застосування катувань сьогодні є особи, які знаходяться у місцях неволі (ув’язнені, пацієнти закритих лікарень, підопічні геріатричних пансіонатів, затримані, які перебувають у відділках поліції, полонені на тимчасово окупованих територіях).
Катування означає будь-яку дію, якою навмисне заподіюють сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, коли такі дії завдаються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, з їх підбурювання, з їх відома, або за їх мовчазної згоди.
Ситуація з розслідуванням випадків катувань в Україні доволі загрозлива. Як правило, правоохоронці намагаються приховати ці факти і гальмують розслідування. Також позначається відсутність в державі ефективних механізмів документування та розслідування випадків катувань.
Остання проблема напряму пов’язана з тим, що на державному рівні не використовуються норми і принципи Стамбульського протоколу – спеціального міжнародно-правового документа, який містить відповідні стандарти розслідування катувань та випадків жорстокого поводження у місцях неволі.
Стамбульський протокол – це скорочена назва документа «Керівництво з ефективного розслідування і документування катувань та інших видів жорстокого, нелюдського та принизливого поводження та покарання», що був представлений Організації Об’єднаних Націй 9 серпня 1999 року. В його розробці взяли участь близько 40 організацій. Документ визначає процедури та стандарти фіксації ушкоджень, порядок проведення психіатричних експертиз, алгоритм допиту жертв та свідків, послідовність збору доказів, етичні засади та принципи ефективного розслідування випадків катувань.
З допомогою Стамбульського протоколу Україна зможе наблизитися до світових стандартів розслідування випадків катувань. На сьогодні цей документ не ратифікований Україною, і як наслідок ми маємо жахливу статистику порушення прав людини у місцях неволі. Чому влада не має на це політичної волі? Перш за все тому, що не зацікавлена у вирішенні проблеми. Тоді прийдеться не тільки притягувати до відповідальності винних, а й виплачувати великі компенсації жертвам катувань. Саме тому, влада обрала шлях ігнорування проблеми та штучного зменшення її масштабів. Це робить катування латентним злочином, про який суспільство дізнається вкрай рідко, у резонансних випадках.
Саме з цієї причини, ініціативу варто взяти громадським правозахисним організаціям, які мають право документувати випадки катувань і передавати матеріали правоохоронцям. А також, що дуже важливо, вимагати від них ефективного розслідування за зібраними матеріалами. Це прямий шлях до ЄСПЛ. Тому, навіть за відсутності ратифікації, Стамбульський протокол є дієвим інструментом в руках правозахисників і допомагає виявляти і документувати випадки катувань.
Віктор Філатов, аналітик ГО “Правозахисна Група “СІЧ”