«Який полон, яке рабство, насильство? Може вам ще УБД дати?» – Так зустріли правоохоронні органи заяву українки, яка повернулася після російської неволі.
Втомлена, змучена, налякана, щойно врятувалася від переслідування катів вона першим ділом прийшла до поліції, щоб розповісти, що з нею зробили й отримати допомогу. Замість цього на неї очікувало цькування й пересмішки співробітників.
«Вони тоді просто сміялися мені в обличчя. І я після цього довго не могла говорити, що пережила зґвалтування у полоні. Я боялася такої ж самої реакції», – згадує Олена Ягупова, мешканка Кам‘янки-Дніпровської, яка одна з небагатьох відкрито говорить про цей злочин.
Сусіди донесли, що її чоловік – військовий і окупанти забрали її прямо з будинку. Щоб вибити інформацію, в СІЗО Олені влаштували допити з побиттям і тортурами.
«Мене били пляшкою по потилиці, кров текла по спині. Душили дротом від електрочайника, залякували, що пустять по руках. Начальник міліції погрожував мені в камері, що прострілить мені коліна і кричав так, що аж синів».
Чотири місяці жінка провела в ізоляторі у селі Велика Білозерка. Після цього її продали в трудове рабство – разом з іншими полоненими копати окопи для російської оборони.
«Жінок ще залучали до хатніх робіт в будинках, які займали російські військові. Приїжджала машина з озброєними військовими, тебе забирали нібито на роботу. Ти думаєш, що ти їдеш прибирати або прати, а по факту тебе везуть ґвалтувати. І ніяких свідків тому не було», – каже Олена.
Загалом пів року жінка виживала у надважких умовах російської неволі. Коли повернулася до України – звернулася за захистом й почала успішно боротися за свої права. Але, після того першого звернення до правоохоронних органів, яке запам’яталося їй на все життя. Про факт пережитого насильства, вона не наважиться заявити ще понад рік.
Від початку збройної агресії рф у 2014 році й з повномасштабним вторгненням в Україні сотні жінок і чоловіків стали жертвами сексуального насильства з боку російських військових. За словами Міністра закордонних справ Андрія Сибіги, станом на червень цього року в Україні зафіксували 342 випадки сексуального насильства, скоєні росіянами. Серед постраждалих — 236 чоловіків, 94 жінки, десять дівчат і двоє хлопців. Але це лише мала частина величезного айсберга. Основна проблема цього злочину – латентність. Потерпілі просто мовчать.
Українське законодавство й правоохоронна система виявилися не готові до кваліфікованого й коректного захисту такої категорії постраждалих. А окремі представники правоохоронних органів демонструють до них грубе ставлення, чим провокують остаточне замовчування цього злочину.
Серйозно над цією проблемою у законотворчому плані держава замислилася рік тому, коли її масштаби стали відверто загрозливими.
Аналітик Правозахисної Групи «СІЧ» Віктор Філатов зазначає, що сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом (СНПК) – це воєнний злочин. Він потребує збору доказів за міжнародними стандартами, з можливістю подальшого їх використання в міжнародних інстанціях. За його словами це підвищує шанси притягнути найвище керівництво РФ до кримінальної відповідальності й забезпечити потерпілим отримання належних репарацій коштом країни-агресорки.
«Щоб створити для потерпілих певну систему державних гарантій, почати треба з національного законодавства. Спочатку необхідно визначити для них окремий правовий статус», – пояснює Віктор.
У грудні 2024 року Верховна Рада розглянула та прийняла два важливі законопроекти. Мова йде про:
- законопроект «Про облік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України».
- законопроект «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій».
Перший – передбачає створення у майбутньому Державного реєстру осіб, постраждалих від агресії РФ, для обліку та координації допомоги. Другий – визначає правовий статус жертв сексуального насильства та механізми надання їм допомоги, включаючи грошові виплати та реабілітацію. Він вже підписаний Президентом України, а вступить в законну силу й запрацює у червні 2025 року.
Віктор звертає увагу, що цей закон має вагоме значення, адже націлений на реальну підтримку та відновлення прав постраждалих від сексуального насильства внаслідок російської збройної агресії.
«Передбачено, що заявник добровільно буде звертатися до спеціально створеної комісії, яка буде приймати рішення про визнання або відмову у визнанні особи такою, що постраждала від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією рф проти України. Постраждалою особою може визнаватися як жертва сексуального насильства, так і дитина, яка народилася внаслідок цього. Також цей закон дозволить забезпечувати доступ постраждалим до невідкладних проміжних репарацій»,- пояснює аналітик.
Право на невідкладні проміжні репарації охоплюватиме:
- отримання інформації про свої права та можливості їх реалізації;
- право на безоплатне проходження реабілітації незалежно від місця проживання;
- право на отримання невідкладної грошової виплати, безоплатну правничу допомогу;
- отримання тимчасового притулку для безпечного проживання;
- безоплатне отримання соціальних послуг.
Важливо зазначити, що розмір грошової допомоги в законі не визначено, а джерелами фінансування мають бути міжнародні організації та місцеві фонди.
Досвід країн, які пройшли жахи збройних конфліктів показує, що для розслідування в кримінальному провадженні справ про вчинення сексуального насильства під час конфлікту можуть знадобитися роки. Це означає, що постраждалі можуть чекати правосуддя над кривдниками та отримання репарацій десятиліттями.
Для Олени Ягупової, як і для сотень інших постраждалих, питання своєчасного отримання репарацій дуже гостре.
«Я втратила здоров'я в тому числі психологічне. Мені зараз потрібна реабілітація і підтримуюча терапія, гроші на лікування. Люди, які постраждали від СНПК так само як і я, не можуть чекати поки пройде довготривале кримінальне розслідування, щоб почати відновлюватися».
Координаторка Центру допомоги врятованим, де допомагають, зокрема, жертвам від СНПК, Альона Ігнатьєва розповідає про можливість отримання невідкладної першочергової грошової допомоги.
Мова йде про співпрацю Уряду України, Глобального фонду тих, хто пережив насильство (Global Survivors Fund (GSF), громадських організацій та структур ООН. Спільними зусиллями було створено пілотний проект з надання проміжних невідкладних репарацій постраждалим від сексуального насильства пов'язаного з війною. Виплати здійснювалися завдяки Глобальному фонду тих, хто вижив (GSF).
Пілотний термін проекту тривав з квітня й до кінця жовтня 2024 року. Таким чином гроші отримали понад 300 постраждалих українців, а сума кожної репарації становила 3 тисячі євро.
«У цьому механізмі Центри допомоги врятованим працювали як допоміжна ланка між постраждалими від СНПК і Фондом (GSF). Наші центри були своєрідною точкою входження для подальшого отримання допомоги для багатьох таких постраждалих. Людина зверталася до нас, ми розуміли, що вона постраждала від СНПК. Ми пропонували звернутися до Фонду(GSF), передавали її контакти. Далі кейс менеджер зв’язувався з нею, співпрацював, відбирав пояснення для встановлення хронології подій факту насильства. Далі всі матеріали відправлялися до комітету ідентифікації постраждалих», – розповідає Альона.
До його складу входять дві людини, які постраждали від сексуального насильства, дві — з громадських організацій, дві людини з уряду, а також представник Глобального фонду з питань тих, хто вижив. Вони ухвалюють рішення про надання репарації або про відмову в їх наданні.
Альона додає, що виплата таких репарацій стала новою практикою у світовій історії. Вона відрізняється від класичних репарацій, які покриваються коштом країни-агресора. Зумовлено це тим, що людина, яка постраждала від сексуального насильства, потребує допомоги вже сьогодні. Тому Україна (за ініціативи віце прем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної) за сприяння міжнародних та громадських організацій зініціювала такі невідкладні репарації.
Треба зазначити, що держава зацікавлена у сприянні якомога більшій фіксації воєнних злочинів рф, зокрема, злочинів СНПК та у відновленні справедливості. Урядовці та правозахисники працюють над проектом проміжних репарацій разом з Офісом Генерального прокурора, який безпосередньо розслідує такі злочини, а також із Міністерством юстиції, яке формує реєстр збитків. Цей комплексний підхід допомагає виявляти нові підтверджені випадки сексуального насильства під час війни. Підвищує рівень довіри постраждалих українців до правозахисних структур та створює серйозну базу для реалізації закону «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від СНПК, та надання їм невідкладних проміжних репарацій».
Матеріал створено за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.