Війна не закінчується зі звуком останнього пострілу. Вона триває у свідченнях очевидців, у зруйнованих містах і селах, у долях людей, які втратили близьких. Для України, що бореться проти російської агресії, збереження правди про цю війну стає не менш важливою місією, ніж здобути військову перемогу. Про ці процеси та їх значення змістовно пояснює аналітик Правозахисної Групи «СІЧ» Віктор Філатов. Також додаємо рекомендації до органів влади зі створення комплексної політики збереження національної памʼяті, які розробила Правозахисна Група «СІЧ».
Сьогодні Україна веде не лише битву за незалежність і територію. Перед нами стоїть важливе завдання – зберегти пам’ять про події війни, зафіксувати правду про злочини та вшанувати полеглих захисників і всіх, чиє життя забрала російська агресія. Це основа для укріплення довіри до держави та формування єдиної національної ідентичності. Якщо ми не опрацюємо власну історію, то ризикуємо залишити суспільство з невиліковними травмами та відсутністю почуття національної свідомості.
Віктор Філатов зазначає, що без належного опрацювання минулого суспільство ризикує втратити довіру до державних інституцій і не подолати наслідки війни.
«Національна пам’ять – це досвід суспільних втрат, і біль родин, які втратили рідних, і свідчення масових злочинів проти цивільних. Вона має стати основою перехідного правосуддя та гарантією того, що насильство не повториться», – пояснює експерт.
Законодавчі кроки: що вже зроблено.
Сьогодні на рівні держави закріплені лише окремі елементи процесу формування національної пам’яті. Наприклад:
- * Концепція вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць України, ухвалена Міністерством оборони;
- * Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» від 09 квітня 2015 року.
Концепція Міноборони передбачає як відкриття меморіальних комплексів у військових частинах і за їх межами, так і соціальну підтримку родин загиблих військовослужбовців. Також вона вбачає участь у засудженні та забороні пропаганди російської імперської політики та співпрацю з органами влади різного рівня.
У свою чергу, закон 2015 року робить акцент на збереженні пам’яті про борців за незалежність ХХ століття. Він зобов’язує державу поширювати об’єктивну інформацію про їхню боротьбу, змінювати та доповнювати навчальні програми та підручники, інтегрувати цю тему у систему освіти й у міжнародну комунікацію.
Проте Віктор Філатов каже, що цього замало.
«Треба розуміти, що формування національної пам’яті не повинно обмежуватися лише військовими чи певними категоріями постраждалих громадян. Воно має бути інклюзивним, всеохопним й ґрунтуватися на рівності. Лише тоді почне формуватися справжня основа єдності»
Прикладом такого комплексного підходу є рішення Запорізької міської ради від вересня 2024 року. Документ передбачає вшанування не лише військових, а й мирних жителів, загиблих від агресії Росії. Запоріжжя запровадило механізм, що дозволяє містянам єднатися під час загальнонаціональної хвилини мовчання. Це приклад того, як місцеві ініціативи можуть зробити процес пам’яті більш живим й близьким до людей.
Інституції та недоліки.
Провідною державною інституцією у цій сфері є Український інститут національної пам’яті. Він займається дослідженням історії державотворення, популяризацією видатних українських особистостей, подоланням історичних міфів, забороною символів тоталітарних режимів, тощо.
Але Віктор зауважує, що є проблема.
«У нас немає інших спеціалізованих інституцій, які б підтримували процес документування подій війни. У світі важливу роль у цьому відіграють так звані «комісії правди». Це органи, які створюються за участі жертв конфлікту та допомагають системно фіксувати злочини й формувати чесну розповідь про минуле. В Україні таких структур досі не існує»
Якщо тема національної пам’яті лишатиметься на периферії, ініціативи ризикують перетворитися на формальні заходи без реального впливу. А це, у свою чергу, може викликати недовіру і несприйняття перехідним суспільством.
Проблеми, які треба подолати
* немає єдиної державної стратегії для формування національної пам’яті;
*законодавча база фрагментарна, між інституціями відсутня координація;
*суспільство і жертви війни залучені недостатньо;
*немає «комісій правди» – міжнародного стандарту перехідного правосуддя;
*пам’ять ризикує залишитися темою для декларацій, а не живим суспільним процесом.
Національна пам’ять сприяє осмисленню передумов виникнення військового конфлікту та його глибоке розуміння. Формування у людини національної ідентичності допомагає їй ототожнювати себе з певною спільнотою, її символами, цінностями, історією, територією, культурою, державними та правовими інституціями.
«Тобто, частиною національної ідентичності є спогади про минулі події та етапи розвитку держави. Все це консолідує суспільство навколо ідеї єдності та самовизначення. Цей процес має відбуватися насамперед на таких принципах як верховенство права, захист національних інтересів, відкритість, залучення жертв конфліктів, тощо», – пояснює Віктор
Щоб державна політика у сфері формування національної пам’яті стала більш ефективною Віктор Філатов зазначає, що держава має зробити крок від окремих ініціатив до цілісної політики. Також експерт виокремлює кілька рекомендацій:
- Національна стратегія пам’яті – ухвалення комплексного документа з чіткими цілями, етапами та принципами.
- Посилення Інституту національної пам’яті – розширення його повноважень у документуванні воєнних злочинів, створенні цифрових архівів та міжнародній співпраці.
- Створення «комісій правди» за участю жертв російської агресії, правозахисників і незалежних експертів.
- Запровадження Національної ради з питань пам’яті та примирення – органу, який координуватиме роботу уряду, громадських організацій і міжнародних партнерів у цій сфері.
- Освітня інтеграція – нові модулі у школах, мультимедійні проєкти, цифрові платформи для молоді.
- Міжнародна участь – іноземні експерти можуть стати дорадчим ресурсом, але провідна роль має залишитися за Україною.
Національна пам’ять – це фундамент відновлення після війни. Вона об’єднує суспільство, допомагає подолати наслідки травм і створює простір для демократичної України. Щоб це стало реальністю, держава має перейти від точкових кроків до всеосяжної стратегії, яка збереже досвід війни, вшанує всіх жертв і передасть правду наступним поколінням.
Правозахисна Група «СІЧ» розробила рекомендації до органів влади зі створення комплексної політики збереження національної памʼяті. Документ з рекомендаціями – знайдете тут.
Повний аналітичний матеріал Віктора Філатова читайте тут.
Матеріал підготовлений у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.