Щороку в Україні зростає кількість жінок, які добровільно йдуть до лав Збройних сил. Їх не лякають фізичні навантаження, добові наряди й відрядження в “гарячі точки”. Якщо 12 років тому жінок в армії було близько 2 тисяч і більшість із них мріяли про декретну відпустку, то сьогодні — зовсім інша картина. Відповідно до даних Головного управління персоналу Генштабу, нині в ЗС України служать 29 760 жінок. Для порівняння, торік цей показник становив трохи більше 27 тис., у 2018 — майже 25 тис.
Статус учасника бойових дій за участь в АТО/ООС надано 9136 військовослужбовцям-жінкам. На керівних посадах осіб офіцерського складу проходять службу 1090 жінок з погонами ЗСУ.
У 2018-му ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ та інших військових формуваннях”. Цей нормативний акт вніс зміни до Статуту внутрішньої служби Збройних сил та до Закону “Про військову службу й військовий обов’язок”.
Нині є чимало жінок рядового й сержантського складу, які служать механіками-водіями, командирами й навідниками танків, БМП, БТР, САУ, ЗРК, не кажучи вже про звичайних стрільців, тобто стрільчинь. Але ?????
Фронт зі зґвалтуванням
Світлана (ім’я змінене з міркувань безпеки) уклала контракт зі Збройними силами України навесні 2019 року, згодом була направлена для проходження служби на Донбас, на лінію зіткнення. Але виявилося, що воювати їй доведеться не з окупантом. Точніше, не лише з ним.
Від самого початку служби на Світлану накинув оком її безпосередній командир, що й стало причиною подальших негараздів. Бійчиня взаємністю не відповіла,
Протягом усієї служби командир ігнорував безпосередню військову спеціальність Світлани та призначав її в наряди на обслуговуючу роботу – щоб жінка стала “покладистішою, займаючись своєю жіночою працею”. Не спрацювало. Світлана, зціпивши зуби готувала, прала, прибирала, але на вмовляння не піддавалась.
Після того, як вона звернулася по захист до безпосереднього керівництва підрозділу – почалися погрози та залякування. Командир радив жінці нікуди не скаржитись, щоб не зіпсувати кар’єру, погрожував поганою характеристикою та обіцяв звинуватити у злочині.
“Тебе тут ніхто не врятує”, – часто наголошував він, і Світлана в це вірила, адже перебування на першій лінії оборони та демонстративне ігнорування її проблеми товаришами по службі не додавало надій на захист.
Весь час служби став для Світлани суцільним жахом. Приниження та психологічні тортури – це зовсім не те, задля чого жінка укладала контракт зі збройними силами. Вона дізналась через знайомих про контакти правозахисної організації, але пам’ятаючи погрози, не поспішала ними користуватись. І, може, так і не скористалася б, якби не геть кричуща ситуація, що не залишила простору для маневрів.
В один зовсім не прекрасний день командир втратив над собою контроль і спробував зґвалтувати Світлану. Жінка відбилася, вирвалася й набрала номер адвоката.
Впродовж лічених годин на позицію прибули представники військової поліції та прокуратури місцевого гарнізону, Світлану перевели до іншого підрозділу в межах військової частини, де вона служить і надалі.
Сексуальний злочин без кари
Утім, ця історія все одно стала історією поразки. Чому поразки, спитаєте ви? Тому що в ній не йдеться про невідворотність покарання.
Кримінальне провадження щодо сексуальних посягань командира порушене не було. Для засвідчення тілесних ушкоджень Світлану нікуди не возили. Та й саму її настільки виснажила ця проблема, що жінка рада була хоч такому її завершенню. На правосуддя просто не вистачило сил.
За неофіційними даними Міністерства оборони, протягом року на “гарячу лінію” надходить одне-два повідомлення про домагання чи сексуальне насилля. Офіційної статистики з цього приводу немає.
На кінець 2019 року до судового розгляду було прийнято п’ять (!) проваджень щодо сексуальних злочинів у лавах Збройних сил. Наскільки нам відомо, дотепер за жодним з них не було винесено обвинувального вироку.
Поради адвоката
Своїми діями командир підрозділу Світлани порушив як мінімум дві статті Кримінального кодексу:
ч. 2 ст. 154 (Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна, – карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років);
ст. 127 (Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років).
Навіть без фіксації тілесних ушкоджень ця справа мала всі шанси бути виграшною в суді. Але, на жаль, цього не сталося.
Світлана після переведення була рада взятися до справи, заради якої і прийшла до ЗСУ – оборони країни, але полишити цю історію без уваги ми не могли.
Про те, як поводитись у подібній ситуації, декілька практичних порад від адвоката ГО “Правозахисна група “СІЧ” Олександра Кадієвського:
Не зволікати. Як тільки стає зрозуміло, що увага – це не про увагу, а про небажаний секс – час починати захищатися.За можливості ретельно фіксувати погрози та моральний тиск на аудіоносії, у разі заподіяння тілесних ушкоджень ретельно їх задокументувати (зробити кольорове фото в різних ракурсах з лінійкою та зазначенням дати зйомки; детальніші інструкції з документування від Данського інституту проти тортур Dignity можна дізнатись тут).
Не боятися. Військова поліція та військова прокуратура оперативно реагують на подібні випадки та мають доступ до усіх позицій незалежно від близькості до лінії зіткнення.
Тримати зв’язок. Якщо навколо вас відбуваються тривожні речі – нехай про це знають родичі, правозахисники, побратими чи посестри – будь-хто, хто зможе надати підтримку.
Вчиняти декілька дій одночасно. Подаючи рапорт – ставити в копію командування військовою частиною, Міністерство оборони, омбудсмена, правозахисників і повідомляти про це безпосередньо кривднику.
Діяти, орієнтуючись по ситуації. Завжди пам’ятати, що у випадку насилля головне – це вибратись з небезпеки.
Звертатись по допомогу. На гарячу лінію Міноборони, у військову поліцію, до правозахисників та психологів.
Згадана історія Світлани, яка не обернулася покаранням для ґвалтівника, не має стати вироком для всіх жінок української армії.
Боріться за власні права!
Автор: Марина Давидова
Джерело: Що робити, коли наказ командира – “дай”? Проблема сексуального насильства в армії та її вирішення