17 лютого 2020 року в Офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини відбулася експертна нарада “На шляху до ефективного використання права Стамбульського протоколу в Україні”, в якій взяли участь представники державних органів, міжнародних та правозахисних організацій. Учасники обговорили перспективи імплементації Стамбульського протоколу та проблему катувань в Україні. Кожен спікер мав можливість висловити власний погляд на шляхи протидії тортурам та жорстокому поводженню в країні.
Д-р Йенс Модвіг, голова відділу з питань охорони здоров’я Данського інституту протидії катуванням Dignity, Голова Комітету ООН проти катувань
«Ми говоримо, що катування – це спричинення болю та страждання посадовою особою з певною метою, яке замовчується. У жертв нерідко виникає почуття провини і вони уникають розповідати про тортури. Спогади викликають болісні «флешбеки»; виникає бажання не думати, не згадувати, і постраждалий наче «капсулюється» у собі. Усвідомити, що сталося – дуже складно. Якраз над цим і працює Стамбульський протокол: правильно задокументувати наслідки тортур. Вкрай важливо робити це вчасно, адже «вікно часу» може тривати всього 2-4 тижні» – розповів д-р Йенс Модвіг.
Олена Андрієць, Директор департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини.
«Дискусія щодо імплементації Стамбульського протоколу ведеться вже досить давно. Збігаються фахові думки експертів, медиків, адвокатів. Це дійсно необхідно робити. Наміри держави щодо впровадження Стамбульського протоколу знаходяться на достатньо високому рівні. Це і національна стратегія захисту прав людини, і план реалізації стратегії, який має закінчитися в цьому році. Все, начебто, врегульовано, проект обраний, але на жаль на початок 2020 року ми не маємо цілісного документа, який би імплементував більшість положень Стамбульського протоколу до національного законодавства», – сказала Олена Андрієць.
Вона також розповіла, що Офіс Уповноваженого в рамках Національного превентивного механізму розробив певні матеріали для опитування людей в місцях несвободи, а також адміністрації цих закладів. Детальніше про це буде роз’яснено в доповіді Уповноваженого вже у цьому році.
Олена Андрієць відзначила, що на сьогодні Україна продовжує бути лідером за кількістю справ щодо порушень Статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у Європейському суді з прав людини.
«Якщо у 2018 році таких рішень було 14, то вже за перше півріччя 2019 – 15 рішень ЄСПЛ стосувалися медичного аспекту поводження з людьми, які перебувають в місцях несвободи». Європейський суд у своїх рішеннях відзначає зобов’язання уряду країни щодо ретельного розслідування скарг на катування і неналежне поводження. Візити Національного превентивного механізму виявили вкрай незадовільний стан фіксації тілесних ушкоджень осіб, які перебувають в місцях несвободи. Ми розуміємо, що це створює передумови для приховування ознак катувань і жорсткого поводження», – резюмувала Олена Андрієць.
Юрій Бєлоусов, Керівник департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронних органів.
Департамент був створений наприкінці 2019 року у складі Генеральної прокуратури. До нього залучили прокурорів, які спеціалізуються на випадках катувань та незаконного затримання. Юрій Бєлоусов відзначив, що до моменту створення нового органу, більшість випадків катувань з боку правоохоронців кваліфікувалися як перевищення повноважень. Тому в 2018 році було зафіксовано лише 98 фактів застосування тортур, а в 2019 – трохи більше 50. Всі інші випадки кваліфікуються здебільшого за ст. 365 ККУ (перевищення повноважень), яких в рік реєструється 1700-1800.
«З цих проваджень до суду доходить менше 3 відсотків. Наприклад, в 2018 році це було 58 проваджень, в 2019 – 42. При цьому, вироки є поодинокими випадками, коли в рік виноситься 10-15 вироків. Це свідчить про те, що розслідування реально не здійснюються і тому є багато різних причин. Наприклад, коли правоохоронці не можуть розділити вину особи, яка підозрюється в злочині і дії самих правоохоронців, які направлені проти підозрюваного. Адже сьогодні, як правило, більшість жертв катувань – це підозрювані, і правоохоронці таким чином намагаються отримати необхідну їм інформацію для слідства. Прокурору, у свою чергу, важко абстрагуватися від того, який злочин здійснив підозрюваний, і за його скаргою про катування зареєструвати нове кримінальне провадження. Як правило, такі скарги сприймаються як спроба уникнути відповідальності і на них здебільшого не реагують», – відзначив Юрій Бєлоусов.
Окрім цього він звернув увагу на те, що термін катування в українському законодавстві не відповідає міжнародним стандартам.
«За перші два місяці своєї роботи в нас вже є 25 кримінальних проваджень, які ми самі почали розслідувати. Варто зазначити, що раніше Генеральна прокуратура досить часто нічого не розслідувала самостійно. В основному, це здійснювали регіональні прокуратури, а Генпрокуратура бачила «цікаві» провадження і забирала їх «нагору». Ми відійшли від цієї практики. Наразі ми моніторимо розслідування, які є. Якщо ми бачимо, що регіональні прокурори справляються, то ми не втручаємося в їхню роботу», – сказав керівник департаменту.
На сьогодні чимало випадків катувань пов’язані з місцями несвободи, в тому числі, і на окупованих територій.
Юрій Бєлоусов також зауважив, що головною проблемою для роботи з випадками тортур в пенітенціарній системі є безпека ув’язнених, адже після перших скарг на правопорушення люди повертаються до місць несвободи та піддаються повторному насильству, після чого відмовляються від своїх показань. Зокрема, ця проблема стала очевидною після нещодавнього бунту в Харківській колонії №25, де значна частина в’язнів відмовилася співпрацювати з правоохоронцями через страх перед адміністрацією.
Євген Захаров, керівник Харківської правозахисної групи.
Євген Захаров відзначив головні проблеми, які перешкоджають боротьбі з катуванням та жорстоким поводженням в Україні. Перше, на що звернув увагу Євген Захаров, це те, що стаття 127 Кримінального кодексу України не відповідає міжнародним стандартам.
«В цій статті відсутня кваліфікуюча ознака, що суб’єктом цього злочину має бути службова особа. У 2005 році це ще була особа з правоохоронних органів, потім це була службова особа, а потім термін взагалі прибрали. Слід сказати, що практика по цій статті дуже слабка. З 2014 по 2019 роки було зареєстровано всього 243 провадження. З них до суду було спрямовано 112 проваджень і було всього 2 судових рішення», – зазначив Євген Захаров.
Він наголосив на тому, що в Україні практично немає уявлення про масштаби застосування катувань і жорстокого поводження.
«Можна сказати, що в Україні немає уявлень про те, скільки випадків катувань і жорстокого поводження відбувається і як за це карає держава, немає статистики. Раніше МВС окремо виділяло статистику по незаконних діях міліції, але зараз не відбувається і цього. Опосередковано можна судити за результатами соціологічних досліджень, які проводив Харківський інститут соціальних досліджень. Останній раз це було в 2018 році – тоді опитали 19500 респондентів по всіх областях України. За цим дослідженням оціночна кількість людей, які постраждали від катувань за рік становить 64200. А кількість людей, які постраждали від незаконного застосування сили з боку правоохоронців, становить приблизно 641000 осіб», – заявив Євген Захаров.
Керівник ХПГ бачить в цьому системну проблему, яку необхідно вирішувати комплексно. Втім, на його думку, найперше, з чого необхідно почати, це ізоляція жертв катувань від адміністрації установ, яка може залякувати їх та продовжувати тортури. Це дозволить не тільки убезпечити людину, а й отримати всі необхідні покази та задокументувати фізичні і психологічні наслідки катувань.
Микола Карпюк, громадський діяч, член громадської організації «Український центр попередження тортур».
За його словами, сьогодні громадянське суспільство в Україні має потужний потенціал і розуміє необхідність імплементації Стамбульського протоколу.
«Громадянське суспільство і Офіс Омбудсмена розуміють складнощі і причини, але в нас немає механізму аби їх ліквідувати. І тому я вважаю, що одним із головних завдань нашого громадянського суспільства полягає в тому щоб досягти надання права законодавчої ініціативи Секретаріату Уповноваженого з прав людини». Це буде дієвий механізм забезпечення прав людини», – заявив Микола Карпюк.
Олександра Романцова, Виконавча директорка Центру громадянських свобод.
Як заявила Олександра Романцова, спектр катувань і жорстокого поводження в ОРДЛО перебуває на рівні воєнних злочинів.
«Спектр катувань, поводження, що принижує честь та гідність, травматизації, це рівень воєнних злочинів. Існує чимало аспектів гендерно та сексуально зумовленого насильства. І через те, що не існує доступу ані у міжнародного комітету Червоного Хреста, ані місії ООН, ОБСЄ; самі місця утримання унеможливлюють фіксацію тортур. В цьому випадку Україна не може прослідкувати ані стан жертв, ані наслідки тортур», – зазначила вона.
Олександра Романцова додала, що Україна може лише детально фіксувати залишкові наслідки тортур у тих, хто повертається з полону. Таким чином, у майбутньому це допоможе покарати організаторів катувань. Проте, вона зауважила, що наразі чимало жертв катувань з боку окупаційних сил не опитані – навіть тих, хто перебуває на підконтрольній території. Відповідно, слід активізувати діяльність в цьому напрямку і зібрати якомога більше свідчень.
Вікторія Федотова, керівниця громадської організації “Мартін-Клуб”.
“Є певна кількість дітей в Україні, які утримуються в місцях несвободи. В контексті того, що діти утримуються в інтернатах і не мають доступу до інших інституцій, діти потерпають від катувань. Як громадська організація, 20 років ми спостерігаємо наслідки цього. Проблема катувань дітей в Україні зовсім не висвітлена“, – наголосила Вікторія Федотова.
Тамара Личман, керівниця Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.
Тамар Личман відзначає, що лікарі належним чином не фіксують наслідки застосувань тортур в місцях несвободи.Так, за словами Тамари Личман, через наявну процедуру, судово-медичні експерти зустрічаються з жертвами катувань після тривалої перерви з моменту вчинення злочину. Відповідно, бльшість фізичних наслідків вже неможливо зафіксувати. Саме тому фіксувати шкоду від тортур в першу чергу мають лікарі, які першими приймають постраждалих. Втім, за словами керівниці Головного бюро судово-медичної експертизи, лікарі здебільшого ігнорують необхідність фіксації зовнішніх наслідків (синці, садна, поранення тощо) й фокусуються виключно на внутрішніх пошкодженнях.
«Те, що вони бачать на шкірі, вважають незначним тілесним ушкодженням, вони описують те, що всередині. І в кінці виходить, що ми бачимо розрив того чи іншого органу, однак встановити механізм цього розриву не є можливим, тому що місце прикладання травмуючого фактору не було описано», – зазначила Тамара Личман.
Окрім цього, існує певна залежність лікарів від адміністрації колоній, тож необхідно ліквідувати або обмежити цю залежність заради підвищення ефективності первинної фіксації наслідків Головного бюро судово-медичної експертизи.
Зоя Мельник, Виконавча директорка громадської організації «Батьківська спілка» .
Розповіла про недоліки системи протидії катуванням на прикладі одеського дитячого реабілітаційного центру «Світанок». Через змову адміністрації закладу та приватної охоронної фірми діти неодноразово піддавалися катуванню та жорстокому поводженню. Втім, через суспільний резонанс все ж вдалося покарати причетних до цих злочинів осіб. Зокрема, вже винесено один вирок за ст.127 ККУ (катування). Проте, Зоя Мельник звернула увагу на те, що більшість людей, які були причетні до злочинів, залишаються на своїх посадах. Все це – через недосконалість системи контролю за посадовими особами та фіксації наслідків тортур. Активістка відзначила, що по суті держава, як опікун і захисник прав цих дітей, сама ж порушує їхні права.
«Посадові особи, які знали про тортури і приховували їх, продовжують займати свої посади. І це дуже важко, адже там постраждала не одна дитина, кривдника якої вже покарано. Багато дітей стали жертвами катувань, але дуже важко добитися якогось результату в цьому випадку», – зазначила Зоя Мельник.
Вячеслав Петльований, Представник Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання процесуальних прав.
«З боку Уповноваженого і надалі будуть впроваджуватися заходи із попередження катувань в рамках Національного превентивного механізму. Кожен факт катувань не буде залишений без уваги з боку Уповноваженого. Всі реагування будуть подаватися в правоохоронні органи. Ми знайшли порозуміння з Генеральним прокурором і я вірю в нашу співпрацю. Наразі ми отримуємо інформацію з департаментів охорони здоров’я у регіонах і направляємо їх до Офісу Генерального прокурора і вже там вони вживають необхідних заходів», – зазначив Вячеслав Петльований.
