— Пораненого сина 12 годин тягнув на собі побратим. Це мені розповіли бійці, — говорить 53-річна Олена Сугак. — Потім сам Руслан попросив його залишити. Недалеко стояли наші. Сподівався, швидко підберуть. Коли за годину повернулися — Руслана не було. Схопили в полон.
Син Олени 29-річний рядовий Руслан потрапив у полон після Іловайського котла у серпні 2014-го. Тоді бійці 40-го батальйону “Кривбас” самі проривалися з оточення. Не мали орієнтирів. Руслан зачепив розтяжку.
Удома на нього чекають діти 8-річна Настя та Денис, 6 років. Донька в листах просить повернути батька додому. Звертається до президента, політиків і тих, хто тримає його в полоні.
— Не знала, що казати онуці. Щодня питала, коли побачить тата. Почала пошуки, — продовжує Олена Сугак. — Але обставини склалися проти мене. Була інформація, що Руслана вивезли в Ростов-на-Дону. Потім волонтери бачили його 2015-го — буцімто з іншими бійцями 40-го батальйону розміновував поля на Луганщині. Іноді натрапляла на його слід, але втрачала знову.
Олена Сугак з іншими матерями створила громадське об’єднання “Берегиня”.
— Ми підтримували одна одну. Однак швидко зрозуміли — до переговорів нас не допустять. А активним пошукам перешкоджають окупанти. Ми були у Франції й Німеччині, зустрічалися з дипломатами в Україні, з представниками міжнародних організацій, — продовжує Олена Сугак. — Хочемо привернути увагу міжнародної спільноти, що наших синів ніхто не шукає.
У полоні — щонайменше 100 людей, за офіційними даними. Ще 400 військових і цивільних зникли безвісти.
— Ця цифра істотно занижена, — каже правозахисник 40-річний Дмитро Рева. — Офіційні списки формують за заявами родичів. Імена сотень заручників і зниклих безвісти досі не встановлені.
— Перемовини в Мінському форматі вичерпали себе, — вважає правозахисник. — Настав час залучати організації, що мають успішний досвід пошуків на окупованих територіях. Ми поїхали до Грузії, аби обмінятися досвідом. Ця країна двічі стикнулася з гібридним конфліктом на своїй території. Нас цікавило, як створювали міжнародну пошукову групу.
У Тбілісі делегація зустрілася з пошуковцями, правозахисниками, омбудсменом, громадськими діячами. Зокрема, Асоціацією сімей — Фондом “Молодіні” (Очікування. — ГПУ). Перші почали пошуки зниклих безвісти під час збройного конфлікту з Абхазією на початку 1990-х.
Белу Залдастанішвілі називають “матір’ю Грузії”. Приєдналася до фонду понад 10 років тому. На початку боїв в Абхазії втратила двох синів і двох братів-близнюків. Пошуки не допомогли. Вісім років не виходила з дому.
— Ми зверталися до парламенту й органів влади, але держава допомогти не могла, — згадує Бела Залдастанішвілі. — Саме тому об’єдналися. Кілька разів зустрічалися з матерями з Абхазії та просили допомоги. Спершу ті не йшли назустріч, але згодом зрозуміли, що всі ми страждаємо від спільного болю. Живими наших рідних знаходили лише в перші роки конфлікту. Доки є хоча б один зниклий безвісти — війна не закінчена.
2014-го Бела знайшла останки синів і братів. Їхні імена встановила експертиза ДНК. Поховані на братському кладовищі.
Матері почали з того, що впорядкували список зниклих безвісти. Пройшли вздовж і впоперек майже усю Грузію. Допомагав Червоний Хрест.
— Під час конфліктів у Грузії 2300 осіб зникли безвісти. З них 800 — військові, — каже Ліна Мілнер, координатор Червоного Хреста з роботи зі зниклими безвісти та їхніми сім’ями. — Ми працювали в різних напрямках, включаючи супровід родин зниклих безвісти. Отримали психологічну й соціальну підтримку.
Знайшли й повернули родичам 126 тіл. Представники Червоного Хреста у Тбілісі готові ділитися досвідом із нашими колегами.
— Для нас це вкрай важливо, — каже 52-річна Алла Макух, голова організації “Берегиня”. — Пошуки слід продовжувати за допомогою міжнародних організацій. У нас є дані, що наші хлопці працюють на заводах і “копанках”. Але на окуповані території нікого не пускають. Перевірити це неможливо. Хочемо створити міжнародну пошукову групу. До неї увійдуть не лише представники Червоного Хреста та інших організацій, а й наші матері. Щоб ця група була готова одразу почати пошуки, коли в Україну введуть миротворчі війська ООН.
Не мають жодного статусу, пільг і соціального захисту
— Маємо сумну практику, коли зниклих безвісти автоматично записують у дезертири, — каже правозахисник Дмитро Рева.
— Це дозволяє не виплачувати родинам ні копійки, — продовжує. — Колишні заручники не мають жодного статусу, пільг і соціального захисту, окрім програм на рівні деяких регіонів.