Здавалося б, що між ними спільного?
В Україні продовжується збір голосів за перейменування Дніпропетровської області і навколо цього питання вирує дискусія. З тим, що перейменування не уникнути, погоджуються майже всі, бо закон про декомунізацію хоч і складний у виконанні, але він є, основне обговорення точиться навколо назви – Дніпровська чи Січеславська? Щоб прояснити плюси і мінуси, ми звернулися до доцента ДНУ, директора Інституту історії Дніпра Олега Репана.
– Отже, Дніпровська чи Січеславська? Прихильники першого варіанту закидають «січеславцям» занадту архаїчність і орієнтованість на минуле, таке собі «діди воювали». Що скажете?
– Скажу, що якщо Верховна Рада вирішить, що область буде Дніпровською – трагедії для мене не станеться. Дніпровська – це не погано, це радше ніяк. Ми будемо одними з багатьох, як Київська, Запорізька, Донецька, а нам взагалі-то є про що сказати, окрім того, що на території області є річка Дніпро і місто Дніпро. Січеславщина – яскрава назва, міняється ментальне маркування простору.
– Тобто все одно до козаків, в архаїку?
– О, це цікава тема. По-перше, хто такі оті архаїчні козаки, які викликають стільки питань? Давайте розберемо радянський образ козака. Чуб, шаровари, пузо, горілка, «будьмо гей!» – такий собі блазень, нероба. Ну шаблюкою ще іноді махає і кінь в нього є. Мультфільм про козаків – як вони за сіллю ходили чи у футбол грали – кумедний. Трошки недоумкуваті персонажі, симпатичні, смішні, але ж це не воїни ні разу. А козаки були геть не такими! Це були справжні що називається self-made man, жорсткі, ініціативні, самостійні, рішучі. Знаєте, як приймали в козаки? Іспит складати не треба було. Пішов у військовий похід і вижив – все, козак. Не вернувся – ну світла пам’ять тобі, на війні не без убитого. А таких «козаків» як нам десятиріччями змальовувала пропаганда – в Січі б на поріг не пустили б, ноги витирали. І я дуже вірю, що підтягування отакого архетипу сильно допоможе нам в лікуванні «совка».
– Поясніть?
– Для мене совок – це перекладання відповідальності за себе і своє життя, гарантована пайка в обмін на свободу і відповідальність. Український селянин, як і козак, історично розраховував на самого себе, в його лексиконі не було слова «получка», був «заробіток» – це те, що він заробив. Працею, вмілим керуванням господою, відповідальністю – сам. А потім соціальний стокгольмський синдром нас змінив і ось маємо що маємо.
– Соціальний стокгольмський синдром?
– Так, це теж саме, що стокгольмський, але діє відносно певної кількості людей. Дивіться, протягом Голодомору ламали отих чоловіків, про яких я казав раніше. Щойно від тебе залежало все твоє життя і життя твоєї родини – аж тут розкуркулення, діти помирають, дружина пухне від голоду і ти нічогісінько не можеш вдіяти. В частини за таких умов відбувається надлам, а якщо на нього накласти грамотну пропаганду – то людина стає вдячною за будь-яку подачку, і получку, не б’ють і слава Богу. Геноцидна травма, згідно світових досліджень – підступна штука. На третьому-четвертому поколінні відбувається вирішальне. Або нація одужує і відкидає оце набуте, або воно прошивається в національному характері і несеться далі як своє.
Наша апеляція до Січеславщини – це одна з цеглинок в оце «одужання», повернення до базових прошивок, якщо хочете. Процес довготривалий і непростий, але для початку непогано було б зробити хоча б це.
Підписати петицію можна тут:https://petition.president.gov.ua/petition/42490
#СічеславськаТАК