Кількість збройних конфліктів зростає
Теоретики та практики, які досліджують перехідне правосуддя, зазначають, що за останні тридцять років кількість збройних конфліктів збільшилася.
Відповідно, збільшується кількість жертв серед цивільного населення, яке, попри міжнародно-правові гарантії та особливий статус, страждає від воєнних злочинів.
Вбивства, незаконна депортація, катування та приниження, незаконне утримання та примус до участі у бойових діях – ось неповний перелік тих злочинів, які супроводжують сучасні збройні конфлікти.
Окремою категорією жертв конфлікту є цивільні особи, які незаконно утримуються іншою стороною конфлікту. Як правило, причиною такого утримання є позиція цивільних осіб, їхні політичні та релігійні переконання, належність до певної соціальної групи.
Незаконно викрадаючи цивільних осіб, сторона конфлікту намагається отримати необхідну інформацію, примусити до співпраці, покарати за критику збройної агресії та допомогу збройним силам своєї країни, а також здійснювати політичний шантаж.
З такою проблемою зіткнулася Україна, яка вже близько десяти років протистоїть зовнішній збройній агресії з боку РФ.
“На сьогодні в Україні є проблема недосконалості законодавства та правового статусу цивільних осіб, які незаконно утримуються державою-агресором. Для удосконалення законодавства та більш ефективної діяльності органів влади, необхідно детально вивчати та імплементувати міжнародний досвід реінтеграції цивільних осіб, які незаконно утримувалися іншою стороною збройного конфлікту. Цей досвід є значно грунтовнішим та досконалішим за вітчизняний, що перш за все обумовлено використанням перехідного правосуддя, у якому проблема жертв конфлікту займає центральне місце”, – каже аналітик Правозахисної групи “СІЧ” Віктор Філатов.
Міжнародний досвід
Аналітик спробував систематизувати позитивний досвід зарубіжних країн та визначити шляхи вдосконалення української моделі.
Віктор Філатов відзначає, що на міжнародно-правовому рівні протидії незаконному утриманню та позбавленню волі цивільних осіб приділяється значна увага.
“Це відбувається на рівні різних наднаціональних інституцій. Наприклад, Комісар з прав людини Ради Європи з-поміж іншого опікується питанням встановлення істини про зниклих безвісти. Мова йде як про розшук та повернення осіб, так і про надання гарантій сім’ям зниклих безвісти осіб. Подібний досвід був апробований у Косово, Боснії та Герцеговині, а також Сербії”, – сказав Віктор Філатов.
Особливий акцент був зроблений на розшук осіб, а також інтеграцію міжнародних угод у сфері прав людини в конституції вказаних країн.Міжнародні організації також просували питання розшуку і повернення насильницьки утримуваних цивільних осіб в країнах Африки.
“Окремо треба відзначити, що міжнародні інституції сприяють підвищенню обізнаності правозахисників та правоохоронців, які працюють з колишніми цивільними полоненими. Їх навчають формам документування воєнних злочинів та катувань, які застосовувалися до цивільних осіб”, – сказав Віктор Філатов.
Отже, міжнародні інституції забезпечують інформаційно-аналітичну та організаційно-методологічну підтримку національних організацій, які забезпечують розшук та повернення безвісти зниклих цивільних осіб. Питання соціально-правового захисту та реінтеграції означеної категорії осіб та членів їхніх сімей, вирішується кожною державою в рамках перехідного періоду індивідуально. Особливу увагу приділяють реінтеграції цивільних осіб, які перебували у полоні.
“В більшості постконфліктних країн світу влада розуміє, що звільнення та повернення, – це лише початковий крок, адже попереду відновлення та реінтеграція цивільних осіб, яких незаконно утримували. Універсальний підхід тут відсутній, оскільки кожна держава самостійно будує свій шлях, з урахуванням контексту конфлікту та характеру насильства, яке було застосовано до жертв”, – зазначив аналітик.
Що необхідно для реінтеграції
Вивчивши позитивний досвід країн світу, він виділив декілька принципових складових політики держави у сфері реінтеграції цивільних полонених, які обов’язково мають бути деталізовані в законодавстві.
До їхнього числа належать:
- возз’єднання з сім’єю;
- відновлення фізичного та психічного здоров’я;
- документування злочинів;
- відновлення працездатності та повернення до роботи.
“Для цього в законодавстві окремих країн Європи, Африки та Латинської Америки були зафіксовані гарантії, пов’язані з соціально-економічною, медико-психологічною та правовою підтримкою цивільних, які були звільненні та повернулися додому. Подібні гарантії стосуються і членів їхніх сімей, адже з позиції міжнародного права, вони також є вразливою категорією, яка потребує додаткової підтримки. Важливо, щоб ця підтримка була комплексною та покривала реальні потреби означеної категорії осіб. Це дозволяє пришвидшити процес реінтеграції”, – сказав аналітик.
Конфіденційність важлива
Також держава передбачає гарантії конфіденційності, щоб ЗМІ не вторгалися в життя цивільних, які були позбавлені особистої свободи представниками країни-агресорки. Дуже багато аспектів стосуються екстреної допомоги, наприклад, невідкладної психологічної допомоги, забезпечення житлом, покриття витрат на елементарні побутові речі.
Фінансова підтримка
Невід’ємним елементом політики реінтеграції цивільних осіб, які незаконно утримувалися іншою стороною конфлікту є система фінансових гарантій. Вона передбачає надання субсидій та грантів для розвитку власної справи, навчання та підвищення кваліфікації.
У довгостроковій перспективі реінтеграція передбачає допомогу у набутті повноцінного правового статусу та підтримки, а також у забезпеченні роботою, яка гарантуватиме стабільний дохід.
“Для цього використовуються бюджетні кошти, а також фінансово-кредитна допомога міжнародних урядових та неурядових організацій. До речі, неурядові організації розглядаються повноцінними суб’єктами процесу реінтеграції колишніх цивільних полонених до умов мирного соціуму”, – сказав Віктор Філатов.
Висновок аналітика
Аналітик резюмує, що спираючись на міжнародний досвід, Україна якнайшвидше має вирішити кілька принципових завдань:
- 1) узгодити статус цивільних осіб, які незаконно утримувалися державою-агресором;
- 2) запровадити комплексну систему гарантій для цієї категорії осіб, а також членів їхніх сімей;
- 3) розробити механізми залучення громадянського суспільства до процесу реінтеграції звільнених та повернених цивільних осіб;
- 4) віднайти джерела для належного фінансування заходів в рамках реінтеграції означеної категорії громадян України.
При цьому важливо забезпечити комплексність надання усіх необхідних гарантій та своєчасність заходів, від чого буде залежати увесь процес реінтеграції.
Для вирішення цих завдань повинні бути залучені міжнародні інституції, досвід яких стане базисом розбудови української моделі реінтеграції цивільних осіб, які незаконно утримувалися на тимчасово окупованих територіях або були незаконно засуджені в РФ.
💡Публікація створена в рамках проекту “Resilient Civil Society and Media Respond to the Ukraine War за підтримки ЄС.
Netherlands Helsinki Committee , People in Need, Prague Civil Society Center