“Спали на підлозі, було дуже холодно, туалет був у вигляді пластикової пляшки”.
Чотири місяці провів у полоні Дмитро – пастор протестантської церкви з Дніпра. Катування, моральні та фізичні знущання, нелюдські умови – все це довелося пережити пастору в полоні у росіян.
24 березня 2022 року пастор Дмитро (ім'я чоловіка змінено задля безпеки) виїхав з Дніпра на авто, щоб відвезти гуманітарну допомогу у Маріуполь та евакуювати звідти людей. Разом з ним їхали ще кілька автомобілів з волонтерською допомогою. Дмитро віз продукти, дитяче харчування, засоби гігієни, воду, пальне, ліки. Поки дісталися Маріуполя, волонтери проїхали не менше 15 блокпостів.
“Російські блокпости проходили по-різному. На деяких блокпостах, росіяни відбирали у нас частину продуктів харчування, сигарети", – розповідає пастор.
Приїхавши у Маріуполь, волонтери почали роздавати гуманітарну допомогу місцевим жителям.
“Я бачив озброєних російських військових. Обстановка у місті була жахлива. Все розбите, розтрощене, тіла померлих людей лежали просто на вулиці, вкриті ковдрами. Місцеві мешканці були як неживі, на обличчях жодних емоцій, порожнеча в очах. В одному з дворів я зустрів жінку, яка дуже хотіла виїхати, але не могла, бо їй потрібно було поховати вбитого чоловіка, який лежав просто неба в цьому ж дворі", – розповідає Дмитро.
До сорока людей у камері для чотирьох осіб
Ввечері того ж дня, коли волонтери поверталися назад, авто Дмитра раптом підрізав білий Mercedes. З нього вийшли чотири озброєні російських військовослужбовці та наказали волонтерам проїхати на фільтрацію у так звану «комендатуру».
Дмитра, погрожуючи зброєю, обшукали та почали допитувати. Після допиту, пастора помістили за решітку.
“Спали на підлозі, було дуже холодно, туалет був у вигляді пластикової пляшки. Годували хлібом з водою. Погрози були постійно: смертю, каліцтвом, звинувачували в тероризмі, що ми вивозили бійців полку Азов. Я намагався їм донести інформацію що я священнослужитель, в мене інші цілі, я рятую людей, але мене ніхто не чув", – розповів Дмитро про умови тримання заручників.
Після цього Дмитра та інших волонтерів перевозили ще до кількох місць несвободи, умови в яких були однаково жахливими, – в одній з тюрем у камері, розрахованій на двох осіб було 20, в іншій – до 40 заручників.
“Вночі охоронці нас просто закрили, позакривали вікна, двері, як в концентраційному таборі. Складалося враження, що вони зараз пустять газ в камеру. Було дуже лячно. В цю ніч я не спав. Так як я пастор, ми всі молилися. На ранок нам принесли пару пляшок води, пару булок хліба. Ніякого розпорядку доби не було, періодично хліб і воду давали і все", – згадує свою першу ніч у такій камері Дмитро.
У черговій тюрмі у Донецькій області пастора допитував слідчий з позивним «Святой».
Пастор Дмитро, цивільний заручник
“Коли він дізнався що я пастир, він почав мені задавати питання щодо моєї діяльності, цікавився в якій я церкві, які були мої задачі, як пастиря. Він мені сказав що в рф протестантська церква поза законом, вважається сектою та екстремістською організацією", – розповів Дмитро.
“Азовців шалено катували, забивали до смерті"…
Після кількох тюрем, Дмитра перевезли до фільтраційної в'язниці в Оленівці. Саме тут його помістили у чотирьохмісну камеру, у якій вже знаходилися не менше 40 людей.
“Місця не було навіть присісти. В цій камері ми спали по черзі. Годували нас хлібом і водою. Їжі майже не було, ми голодували. Вода була технічна, брудна, з іржею та машинною олією. Від такої води у мене почалася дизентерія, піднялася температура, від інфекції було зневоднення, а воду доводилося пити ту ж саму. Туалет у камері, умивальника немає, запах стояв жахливий. Від цього сльозилися очі. Медичної допомоги не було, ліків не давали", – згадує пастор.
Весь час перебування у колонії заручників використовували, як робочу силу, – змушували лагодити бараки за власний кошт.
“Нас намагалися морально зламати"
Вперше Дмитро зателефонував рідним тільки через два місяці після незаконного затримання. До цього вони не знали, де він.
“Після того, як привезли бійців Азову, мене перемістили з іншими волонтерами в інший барак. Завдяки тому, що нас почали залучати до прийому військовослужбовців полку Азов, в нас була можливість їм допомагати. Також ми могли з ними спілкуватися, у деяких були мобільні телефони якими ми також змогли користуватися. Охоронці боялися заходити в барак до азовців, тому спілкуватися з ними направляли нас. Азовців шалено катували, забивали до смерті", – розповідає Дмитро.
Пастора намагалися морально зламати. Його сильно били, погрожували вбити його та його рідних, казали, що він звідти ніколи не вийде, що додому він вже не повернеться, що Україні він не потрібний, і що вся територія України окупована.
Дмитро каже, перебуваючи у повному інформаційному вакуумі, було дуже важко чинити опір і не втрачати надію.
Звільнення та правовий захист
Провівши чотири місяці у полоні, в липні 2022 року Дмитро був звільнений.
“Нас вивели без грошей з довідкою про звільнення за межі колонії, спочатку ми поїхали до Донецька, до УБОЗу за своїми документами та речами, а потім через територію Росії я виїхав на територію Євросоюзу", – розповідає чоловік.
Пастор Дмитро звернувся за правовою допомогою до юристів Правозахисної групи “СІЧ". Юристка Юлія Полєхіна задокументувала його свідчення, а нині – допомагає священику отримати грошову компенсацію від держави за перебування у полоні.
“Наразі ми підготували усі необхідні запити для того, щоб Дмитро міг отримати виплату від держави. Оскільки Дмитро був звільнений з полону не в рамках офіційного обміну Координаційного штабу, нам довелося робити більше запитів та шукати додаткові докази порушення норм Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни".
Юлія Полєхіна, юристка правозахисної групи “Січ"