Понад 16 тисяч цивільних українців стали жертвами насильницьких зникнень і свавільних затримань з боку Російської Федерації. Однак лише щодо 1861 особи верифіковано факт ув’язнення, і тільки 886 з них визнані як позбавлені волі Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Ці цифри — не просто статистика. За кожною з них — доля людини.
Про системні виклики, які стоять перед державою, правозахисниками та міжнародною спільнотою у поверненні цивільних з полону, говорили учасники дискусії «Виклики ідентифікації та повернення цивільних з російської неволі: стратегії держави та громадського сектору» в межах міжнародного заходу Carpathian Sea Democracy Week.
Категорії полонених — і масштаби проблеми
Станіслав Куліш, представник Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, наголосив, що справжня кількість утримуваних набагато більша за офіційні цифри:
«З одного боку, це великі цифри, а з іншого — ми розуміємо, що їх більше. Ми не маємо повного доступу до інформації щодо всіх громадян, яких утримує країна-агресор».
За словами Куліша, цивільних заручників РФ умовно можна поділити на три категорії:
- Колишні військові або пов’язані з обороною (волонтери, АТОвці, правоохоронці), яких РФ зараховує до військовополонених — щоб маніпулювати обмінним фондом.
- Цивільні, засуджені Росією під час окупації, які формально перебувають у тюрмах за вироками окупаційної влади.
- Незаконно утримувані цивільні, про яких майже нічого не відомо — ні про підстави затримання, ні про місце перебування.
Особливо складною є третя категорія. РФ систематично приховує інформацію, не допускає міжнародних спостерігачів і не реагує на запити про долю затриманих.
Міжнародний тиск і кампанія “People First"
Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру, акцентувала на необхідності постійного дипломатичного тиску:
«Ми створили міжнародну кампанію People First — аби повернення цивільних стало першим питанням у кожних перемовинах. Питання не в металах, нафті чи політичних амбіціях. Перше, про що мають питати будь-який посол чи бізнесмен: коли ви звільните цивільних? Це мають бути перші питання китайського посла, індійського бізнесмена, який закуповує нафту у російської федерації та адміністрації Трампа»
На прикладі звільнення Олега Сенцова, Кольченка, Черній, масштабні міжнародні кампанії довели свою ефективність. Тепер стоїть завдання — масштабувати кампанію People First і зробити видимими долі тисяч невідомих.
Системні зміни в Україні: що необхідно зробити
«Злочини проти цивільних у неволі, скоєні під час російської агресії, є не лише воєнними злочинами, але й злочинами проти людяності. Їхній масштаб, цинічність і системність потребують рішучої реакції міжнародної спільноти та реального притягнення винних до відповідальності», — наголосила Юлія Полєхіна, юристка та документаторка Правозахисної Групи «СІЧ».
Вона також акцентувала на необхідності внутрішніх реформ в Україні. Зокрема:
- Визнання правового статусу звільнених цивільних та надання їм належних соціальних гарантій — медичної, психологічної й юридичної допомоги.
- Спрощення бюрократії: впровадження “єдиного вікна" для документів, створення реєстру осіб, які пройшли через полон, і ефективна система верифікації.
- Посилення координації між міністерствами та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.
- Безкоштовна адвокатська допомога та державне фінансування центрів психологічної підтримки.
«Міжнародне гуманітарне право потребує оновлення. Сучасні війни — це гібридні конфлікти, в яких цивільні стають заручниками та інструментом шантажу. Україна має ініціювати зміни до Женевських конвенцій», — підсумувала Полєхіна.
Зниклі — не лише трагедія, а й правове питання
Особливу увагу під час дискусії приділили роботі Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) в Україні. За словами Марії Михалко, керівниці відділу координації даних програми МКЗБ, зниклі безвісти — це не лише гуманітарна проблема, а й правова.
«Ми маємо не тільки знайти цих людей і повернути їх додому, а й досягти справедливості — для них і їхніх рідних», — підкреслила Михалко.
МКЗБ фокусується на документуванні зникнень, пошуку людей, а також — на ідентифікації тіл загиблих. Важливо, щоби кожен полеглий чи замордований отримав ім’я, був повернутий родині для гідного поховання і, головне, не залишився лише цифрою у звітах.
МКЗБ не вперше працює з такими викликами. Один із найпоказовіших прикладів — робота в країнах колишньої Югославії після війни 1990-х, зокрема в справі геноциду в Сребрениці. Саме тоді експертні дані МКЗБ стали доказами в суді ООН щодо воєнних злочинів.
«Ми хочемо, щоби й в Україні зібрані докази були прийнятні в судах — як національних, так і міжнародних. Це основа для правосуддя», — зазначила Михалко.
Єдина база для звільнення: як допомогти цивільним у полоні РФ
Росія утримує тисячі цивільних українців — без зв’язку, без офіційних звинувачень, без шансів на захист. Багатьох утримують інкомунікадо роками. Наприклад, міського голову Голої Пристані Олександра Бабича — уже понад три роки. А журналіста Дмитра Хилюка та цивільну Ірину Горобцову засуджують за надуманими обвинуваченнями на кшталт шпигунства чи тероризму.
«Проблема в тому, що досі немає єдиного обліку таких людей. Родини звертаються до різних організацій, але ці дані не об’єднані», — каже Анастасія Пантелєєва, керівниця департаменту документування Медійної ініціативи за права людини.
Щоб змінити ситуацію, правозахисники пропонують створити єдину систему верифікації цивільних утриманих. Це дозволить упорядкувати інформацію та підсилити адвокаційні зусилля.
Другий крок — розподіл на цільові групи: літні люди, тяжкохворі, люди з інвалідністю або журналісти. Це допоможе залучати міжнародні професійні спільноти до кампаній за звільнення конкретних людей.
«Єдина база і цільові списки — це шлях до ефективного міжнародного тиску. Цей підхід дозволить говорити про долю кожного не як про суху статистику, а як про конкретну людину, яку варто витягти з російських застінків. І це може реально вплинути на переговори», — підкреслює Пантелєєва.
«Паспортизація крізь катування»: як РФ імітує «добровільність» окупації
Ксенія Онищенко, юристка Правозахисної Групи «СІЧ», наводить конкретний приклад одного з численних злочинів РФ — примусову паспортизацію на окупованих територіях України, яку Москва подає як “добровільне рішення громадян”.
«У російських пабліках – овації та “святкування” референдумів. А за цим стоїть система примусу, позбавлення базових прав, катувань і залякувань», — каже Онищенко.
Під час документування свідчень людей, яким вдалося вибратися з окупації, правозахисники фіксують масштабні порушення прав людини. Тих, хто відмовляється від російського паспорта, не допускають до медицини, пенсій, освіти, роботи. Більше того — людей викрадають, утримують у неволі, катують, аби створити штучну статистику “добровільного прийняття громадянства”. Все це – щоб потім використати як “доказ” для пропаганди на міжнародних майданчиках.
Правозахисниця наголошує: сьогодні одна з небагатьох ефективних стратегій – постійний публічний розголос, донесення правди до світової спільноти. Адвокаційна кампанія має бути скоординованою — з боку громадського сектору, дипломатичних місій та держави.
«Ми мусимо змусити міжнародні інституції діяти. ООН, Червоний Хрест, інші організації мають не мовчати, а створювати нові механізми тиску на РФ. Санкції, що не діють, — це лише формальність».
Люди — передусім
Ця дискусія ще раз підтвердила: повернення цивільних з російської неволі — не лише завдання для правозахисників і державних структур. Це питання, яке має звучати на кожному міжнародному форумі, під час кожної дипломатичної зустрічі. Бо люди — передусім.
Кожен незаконно утримуваний українець — це не просто статистика, а чиєсь життя, родина, історія. Замовчування цих злочинів грає на руку агресору. Натомість системна адвокація, єдина позиція держави й громадянського суспільства, міжнародний тиск і увага можуть змінити ситуацію. Тільки об’єднавши зусилля, ми зможемо повернути наших людей додому — і притягнути винних до відповідальності.
Для інформації:
Carpathian Sea Democracy Week – міжнародний захід “ІІ Фестиваль Демократичного Тижня Карпатського Моря”, який відбувся з 28 квітня по 03 травня 2025 року у Трускавці-Східниці.
Ця подія є аналогом відомих демократичних фестивалей Європи, де щороку збираються провідні політики, громадські діячі та представники бізнесу для обговорення актуальних питань. В Україні ж, за підтримки скандинавських країн такий захід дає можливість налагодити робочі контакти з північними країнами Європи.
Ця публікація стала можливою завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ) коштом Уряду Канади.
Думки, висловлені в цій публікації, є думками авторів і не повинні приписуватися Міжнародній комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ), її донорам або державам-учасницям.