З чого починається катування? Чи можливо розпізнати загрозу на самих «ранніх стадіях», коли вона має вигляд невинного порушення особистісних кордонів, морального тиску, який переростає у психологічне насильство, і доходить до фізичних тортур?
Сьогодні ми говорили про це зі студентами-юристами Університет митної справи та фінансів. Тема панельної дискусії: “Катування: природа явища та ген несприйняття”. Організаторами виступили ГО «Правозахисна група «СІЧ» та Громадська організація “Форпост” ». Спеціальною гостею була Тетяна Кокшарова, Регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Дніпропетровській області.
«Ми давно повинні вийти з тих часів, коли неповага до людської гідності, «вибивання» потрібних свідчень та психологічний тиск на підозрюваних вважалися нормою. Кожна людина має усвідомити недопустимість катувань. І особливо це стосується майбутніх правників», – прокоментувала координаторка «ПГ «СІЧ» Наталья Кожина.
Щодня ми зіштовхуємося з проявами неповаги до людської гідності, навіть не помічаючи цього. Ми згодні підлаштовуватися та закривати очі на очевидні порушення прав людини, до того ж толеруючи їх. Приміром, кожен другий поліцейський, за словами Тетяни Кокшарової, не хоче брати заяву про злочин від секс-працівниць та людей з нетрадиційною орієнтацію:
«Якби кожен на своєму робочому місці дотримувався посадових інструкцій, законодавчих норм, не перевищував своїх повноважень, у нас би не було ситуацій, коли реальні вбивці та хронічні рецидивісти виграють справи проти України у Європейському Суді з прав людини, доводячи, що до них застосовувалися катування, психологічне насильство та ненадання медичної допомоги».
На думку психологів, людина, яка пережила тривалий психологічний тиск, може назавжди закритися від світу, або, навпаки, стати надзвичайно відкритою, не відчуваючи порушення своїх внутрішніх кордонів.
«Тортури, як явище, можуть мати далекосяжні наслідки і ламати не лише постраждалих, учасників і навіть спостерігачів цих подій. Тому так важливо сформувати абсолютне неприйняття найменшого прояву катувань», – прокоментувала психотерапевтка та керівниця ГО «Форпост» Elena Podolyan.
Проблемою є те, що сьогодні Україна не має чітко прописаного інструментарію документування таких злочинів. Для цього потрібно імплементувати Стамбульський протокол: визначений світовою спільнотою перелік рекомендацій з ефективного розслідування та документування катувань та жорстокого поводження, яким мають керуватися фахівці, до яких найчастіше звертаються жертви тортур – медики, психологи та правозахисники. Мова про це йде уже кілька років і особливо актуально в умовах перехідного правосуддя.
Тож, панельна дискусія вийшла дуже насиченою. І якщо на початку студенти говорили, що моральний тиск на підозрюваного цілком допустимий, то в кінці, ми сподіваємося, змінили свою думку. Бо ставлення до тортур якраз є маркером рівня розвитку суспільства.