Правозахисна Група «СІЧ» отримала офіційну відповідь від Українського інституту національної пам’яті на рекомендації, які ми підготували після дослідження про те, як українські міста формують культуру пам’яті Війни за Незалежність України. Ми вдячні Інституту за реакцію, відкритість до діалогу та детальну відповідь. Частину наших пропозицій там підтримали, а частину — пояснили, як вони вже реалізуються або чому потребують додаткового обговорення. Розповідаємо, про що саме йдеться.
Однією з головних рекомендацій нашого дослідження було створення єдиного національного стандарту меморіальної політики для громад. Ми звернули увагу, що в одних містах уже працюють великі програми підтримки ветеранів і родин загиблих військових, створюються меморіали та сучасні простори пам’яті, а в інших ця робота поки залишається фрагментарною.
В Українському інституті національної пам’яті відповіли: базові правила для формування політики пам’яті вже закладені у Законі України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», який Верховна Рада ухвалила у серпні 2025 року. Саме цей закон офіційно закріпив назву «Війна за Незалежність України» та визначив, що політика пам’яті є частиною національної безпеки держави.
Також Інститут нагадав, що ще у 2024 році підготував спеціальні методичні рекомендації для органів місцевого самоврядування та громад. У них пояснюється, як громадам працювати з меморіалізацією війни, створювати місця пам’яті, взаємодіяти з родинами загиблих та уникати формального підходу.
Окремо в Інституті звернули увагу на «10 принципів меморіалізації», які стали своєрідною основою сучасної культури пам’яті в Україні. Це – відкритість до участі родин і ветеранів, правдивість, рівність, гуманність та відмова від пропагандистського підходу. Тобто пам’ять про війну має бути людяною, чесною та зрозумілою для суспільства.
Цифрова пам’ять: чи можливо об’єднати всі історії
Ще одна наша рекомендація стосувалася створення єдиної цифрової системи пам’яті. Під час дослідження ми побачили, що багато міст вже створюють власні онлайн-портали, книги пам’яті, QR-коди на меморіалах та інтерактивні проєкти. Але ці системи існують окремо одна від одної.
В Інституті відповіли, що підтримують розвиток цифрової меморіалізації. Як приклад навели платформу «Книга пам’яті полеглих за Україну» та платформу пам’яті «Меморіал», які вже сьогодні збирають історії загиблих Захисників і Захисниць. Водночас пояснили, що створення єдиної всеукраїнської цифрової системи питання досить складне. Воно потребує не лише технічних рішень, а й серйозного обговорення безпеки даних, відповідальності за інформацію та механізмів збереження цих історій у майбутньому.
Фактично Інститут погоджується, що цифрова пам’ять потрібна, але для її повноцінного запуску ще необхідна спільна робота держави, громад та фахівців.
Хвилина мовчання: не формальність, а жива традиція
Окрему увагу у своїх рекомендаціях ми приділили загальнонаціональній хвилині мовчання. Наше дослідження показало, що хоча ритуал о 09:00 вже став частиною життя багатьох міст, далеко не всюди він закріплений системно.
В Інституті нагадали, що хвилина мовчання була запроваджена Указом Президента України №143. А після ухвалення Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» вона фактично стала офіційним ритуалом подяки, пошани та пам’яті.
У відповіді також підкреслюється, що органи місцевого самоврядування мають забезпечувати інформування про початок хвилини мовчання через медіа, системи оповіщення та інші доступні способи. Крім цього, Інститут повідомив, що вже працює над окремими рекомендаціями щодо того, як саме організовувати та проводити хвилину мовчання у громадах. Це важливий сигнал, адже йдеться не просто про щоденний ритуал. Хвилина мовчання поступово стає спільною мовою пам’яті для країни, яка живе у війні.
Чому цей діалог важливий
Для нас ця відповідь – не просто офіційний лист. Це підтвердження того, що тема пам’яті в Україні перестає бути другорядною. Вона стає частиною державної політики, роботи громад і щоденного життя суспільства.
Сьогодні українці вчаться пам’ятати по-новому. Не лише через пам’ятники чи офіційні церемонії, а через живі історії, підтримку родин, спільні ритуали та людяну присутність пам’яті у містах.
І дуже важливо, щоб у цьому процесі був діалог між державою, громадами, ветеранами, родинами загиблих та громадським сектором. Бо культура пам’яті формується не наказами. Вона формується людьми, які не дозволяють забути тих, завдяки кому Україна продовжує жити.
Матеріал підготовлений у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.