До українців, які були незаконно затримані та утримувалися на тимчасово окупованих територіях або в РФ, застосовують різні методи катувань. Окупанти та терористи ЛДНР катують наших громадян з 2014 року.
Жертвами тортур стають як військовослужбовці у полоні, так і цивільні особи, яких затримують без будь-яких пояснень на тимчасово окупованих територіях.
Втім довести факти катування для того, щоб притягнути злочинців до відповідальності, нелегко, а у більшості випадків, неможливо. Чому так важко фіксувати та документувати наслідки катувань, розбирався аналітик Правозахисної групи “СІЧ” Віктор Філатов.
“Окупанти катують людей з метою примусити їх надати необхідну інформацію або недостовірну інформацію про інших, зізнатися у злочинах, які вони не вчиняли або публічно обвинуватити у таких злочинах інших невинних осіб, а іноді і просто, щоби отримати задоволення від приниження честі та гідності затриманих українців”, – розповідає аналітик Правозахисної групи “СІЧ” Віктор Філатов.
Безкарність – причина катувань
Через те, що затримані перебувають у місцях неволі без зв’язку з родиною та адвокатами, у беззахисному стані та під постійним психологічним тиском, ризик застосування катувань підвищується. Окупанти знущаються із затриманих, бо знають, що можуть приховати свої злочини, не побоюючись жодних правових наслідків. Вони не бояться бути покараними за катування за законодавством своєї країни або в рамках міжнародного кримінального переслідування.
“Наші громадяни стають жертвами катувань, залишаючись при цьому беззахисними, адже держава-агресор не тільки не фіксує ці злочини, а й навмисно їх приховує від членів сімей та представників міжнародних гуманітарних місій. Через це процес фіксації та документування катувань ускладнюється. Без фіксації злочинів дуже важко притягнути винних у катуваннях до кримінальної відповідальності”, – сказав аналітик.
Визначення катувань
У статті 127 Кримінального кодексу України, зазначено, що катування, – це умисне діяння, спрямоване на заподіяння особі сильного фізичного болю чи морального страждання, вчинене з метою примусити її чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі, отримати інформацію чи зізнання. Також, з метою покарати її чи іншу особу за дії, вчинені нею або іншою особою чи у вчиненні яких вона або інша особа підозрюється, або з метою залякування її або інших осіб.
Дещо інше визначення міститься в Статті 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Катування у ній розглядається як будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.
“Отже, норми конвенції містять визначення, яке значно обмежує коло осіб, які вчиняють катування. По суті у ній йдеться лише про посадових або службових осіб органів влади. В умовах сучасного конфлікту таке визначення не зовсім придатне, оскільки катування застосовуються представниками самопроголошених республік, а також проросійськими найманцями. Таким чином, найбільш адаптованим є визначення, наведене в українському кримінальному законодавстві. Втім, в обох випадках, мова йде про застосування до українців фізичного, психологічного та сексуального насильства, яке призводить до шкоди здоров’ю та моральних страждань. Після звільнення наших громадян та повернення їх в Україну постає питання фіксації та документування катувань. Воно вкрай важливе для подальшого отримання компенсації жертвами катувань, а також для кримінального переслідування винних у вчиненні цього злочину”, – пояснив аналітик.
Сліди та свідки
Для процесу фіксації та документування катувань важливе значення мають сліди та свідки злочину
Сліди катувань прийнято поділяти на матеріальні (сліди, які виявляються на потерпілому, підозрюваному або на місці події) та ідеальні (образи в пам’яті потерпілого, підозрюваного або очевидців).
“Найбільшою проблемою є фіксація матеріальних слідів, адже від моменту катувань до звільнення можуть пройти місяці, і на тілі жертви може майже не залишитися слідів злочину. Якщо звільнення відбулось дуже швидко, і сліди залишилися, то це значно спрощує процес їхньої фіксації. Через це пріоритет надається ідеальним слідам, які назавжди залишаються в пам’яті жертв катувань”, – сказав Віктор Філатов.
Аналітик пояснив, що фіксація призначена для матеріальних (фізичних) слідів, а документування – для ідеальних (спогадів). Обидва види слідів катувань мають рівноцінне значення, і можуть доповнювати одне одного.
Щодо свідків катувань, то це можуть бути:
- очевидці катування
- родичі та знайомі потерпілого
- медичні працівники
- представники владних інституцій
- правозахисники
- представники ЗМІ та інші.
“Проблема у тому, що коло свідків в умовах перебування особи на тимчасово окупованих територіях або на території держави-агресора значно обмежене. Навряд чи варто сподіватися, що російські лікарі, які працюють в місцях неволі, захочуть дати свідчення про виявлені сліди катувань. Це стосується і посадових осіб установ системи виконання покарань. Тому, пріоритетна роль відводиться родичам потерпілого, які могли від нього отримати відповідну інформацію”, – сказав аналітик.
Також важливими свідками є очевидці, тобто українці, які перебували разом з жертвами катувань. Свідками можуть бути правозахисники, які мали доступ до незаконно затриманих та змогли зафіксувати сліди катувань. Можуть бути свідками і представники різних гуманітарних місій, які мали доступ до незаконно затриманих українців. Медичні працівники можуть бути свідками за умов, якщо вони мали змогу зафіксувати матеріальні сліди катувань після звільнення наших громадян та повернення в Україну.
Жертви катувань мають захищати свої права
“Після повернення додому українці, які стали жертвами катувань мають право звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення проти них відповідного кримінального злочину. Правоохоронці мають відкрити кримінальне провадження та розслідувати злочин. На підставі проведеного розслідування, особи повинні бути визнані жертвами катувань, і у подальшому отримати компенсацію за моральну шкоду та шкоду, завдану їхньому здоров’ю”, – сказав Віктор Філатов.
В рамках цих кримінальних проваджень, суди також можуть виносити заочні рішення щодо винних осіб, а правоохоронці – ініціювати розшук та притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Зібрані дані про застосування катувань також можуть бути використані у якості доказів в рамках міжнародних кримінальних трибуналів, де буде надана правова оцінка воєнним злочинам та злочинам проти людяності.
На практиці українці, які повернулися після незаконного утримування державою-агресором, стикаються з численними проблемами щодо фіксації документування катувань, жертвами яких вони стали:
- правоохоронці відмовляються відкривати кримінальні провадження за статтею 127 Кримінального кодексу України;
- труднощі та перепони з боку органів влади при отриманні відповідного статусу та гарантій;
- складності у доведені факту застосування катувань;
- складність встановлення причинно-наслідкового зв’язку між травмами та катуваннями;
- практична неможливість надати достатні докази застосування катувань.
Усі ці проблеми, каже аналітик, мають суто процесуальний характер, і пов’язані із внутрішніми чинниками:
- неадаптованістю національного законодавства до умов збройного конфлікту;
- недосконалістю механізмів роботи з жертвами катувань;
- неналежною практикою застосування Стамбульського протоколу для документування катувань;
- недостатньою залученістю інститутів громадянського суспільства для фіксації і документування катувань.
Вирішення цих проблем можливе за умов поєднання трьох ключових аспектів:
- усунення недоліків законодавства;
- надання правозахисникам практичних можливостей брати участь в документуванні катувань;
- активні дії самих жертв катувань щодо захисту власних прав і законних інтересів.
“Активна позиція самих жертв катувань у відстоюванні своїх прав дуже важлива, адже дозволяє впливати на владу усіма законними способами”, – вважає аналітик.
Він пропонує захищати свої права, адже закон на їхньому боці. Громадяни, які стали жертвами катувань від представників країни-агресора, мають право:
- оскаржувати безпідставні відмови у відкритті кримінального провадження;
- отримувати безоплатну правову допомогу;
- отримувати безоплатну медичну допомогу та реабілітацію;
- збирати та надавати правоохоронцям усіх доказів застосування катувань;
- вимагати доступу до правосуддя;
- звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.
Аналітик додає: фіксація та документування катувань має як практичне (отримання компенсації) так і ідеологічне (забезпечення невідворотності покарання) значення. Тому, цей процес має бути належним чином регламентований в національному законодавстві.