В сучасній війні проти України держава-агресор, всупереч усім міжнародно-правовим нормам, вчиняє численні воєнні злочини проти цивільного населення. Серед них – незаконне утримання цивільних осіб у місцях неволі на території рф та тимчасово окупованих територіях.
Ця проблема існувала ще з 2014 року, однак після початку повномасштабного вторгнення це явище стало масовим.
На сьогодні відомо про понад 20 тисяч цивільних осіб, серед яких є зниклі безвісти і ті, які були викрадені російськими військовими та наразі незаконно утримуються в місцях неволі. Здебільшого, цивільних тримають без будь-яких обвинувачень, приховуючи від рідних та української влади відомості про місця їхнього перебування.
“Над затриманими цивільними знущаються, їх катують, принижують, порушуючи всі норми міжнародного гуманітарного права. У зв’язку з цим, актуальним є створення окремого механізму повернення цивільних громадян України, які незаконно утримуються окупаційним режимом і на території РФ, а також надання їм та членам їхніх сімей комплексної системи соціально-економічних та правових гарантій”, – сказав аналітик Правозахисної групи “СІЧ” Віктор Філатов.
Статус цивільних заручників однозначно не визначено
Аналітик зазначає: на даний час правовий статус цивільних осіб, які незаконно утримуються державою-агресором не визначено однозначно.
Внаслідок цього, ця категорія осіб не має необхідного статусу, який би дозволив, використовуючи зусилля світової спільноти та політичні зобов’язання держави-агресора, повертати їх в Україну.
Які є статуси в законодавстві
Зокрема держава визначила наступні статуси для означеної категорії громадян:
- особа, позбавлена свободи внаслідок збройної агресії РФ проти України;
- члени сімей осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії РФ проти України;
- особа, зникла безвісті за особливих обставин;
- цивільний заручник (Це формулювання є у Конвенції про захист цивільного населення під час війни, також в Законі України «Про боротьбу з тероризмом» використовується формулювання “заручник”);
- політичний в’язень кремля.
Найбільш змістовним та адаптованим до умов конфлікту є Закон України від 12 липня 2018 року № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».
Віктор Філатов детально проаналізував положення цього закону:
З огляду на правові наслідки та державні гарантії, принциповим є визначення в законі двох ключових категорій:
- особа, зникла безвісти за особливих обставин – особа, зникла безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
- близькі родичі та члени сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Які гарантії від держави
Отримати гарантії від держави можна після набуття спеціального статусу – особа, зникла безвісти за особливих обставин. Цей статус набувається після внесення відомостей про особу до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Це відбувається на підставі заяви близьких родичів та членів сім’ї до органів Нацполіції.
Правовий статус особи зниклої безвісти за особливих обставин надає право:
- на всебічне розслідування обставин зникнення особи та встановлення її місце перебування;
- на захист майна безвісти зниклої особи.
Також за такою особою зберігається увесь комплекс прав, гарантованих Конституцією України.
В законі також закріплено перелік прав близьких родичів та членів сім’ї безвісти зниклої особи:
- право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, обставини її загибелі (смерті), місце поховання;
- право на отримання інформації про хід та результати розшуку особи, яка зникла безвісти;
- право на соціальний захист;
- право брати участь у розшуку осіб, зниклих безвісти;
- право на захист від дискримінації.
Після набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, над майном особи встановлюється опіка, метою якої є збереження майна та недопущення його неправомірного відчуження.
Опіка також встановлюється по відношенню до дітей та інших осіб, які перебувають на утриманні безвісти зниклої особи.
Особі зниклій безвісти за особливих обставин також гарантується:
- стабільність її сімейного стану (до моменту розірвання шлюбу за заявою другого з подружжя);
- збереження місця роботи та посади (до моменту визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою);
- збереження середнього заробітку (виключно для безвісти зниклих осіб, уповноважених на виконання функцій держави та до моменту оголошення такої особи померлою);
- збереження середнього заробітку (виключно для безвісти зниклих осіб, які працювали до моменту зникнення на державній службі (в органах влади, судах, прокуратурі тощо).
Якщо зниклий безвісти – військовослужбовець
Військовослужбовці, які зникли безвісти за особливих обставин та члени їхніх сімей також мають право на державні гарантії, передбачені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Держава гарантує їм:
- право на збереження усіх виплат, передбачених законодавством;
- право членів сімей на безоплатне медичне обслуговування;
- право на поліпшення житлових умов, а також забезпечення житлом;
- право для дітей безвісти зниклої особи на зарахування поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних навчальних закладів;
- право безоплатного проїзду;
- право батьків та дітей зниклої безвісти особи на одноразову грошову компенсацію в розмірі суми державного страхування військовослужбовців;
- право на пільги.
Попри те, що держава подбала про громадян, які зникли безвісти за особливих обставин, надавши їм відповідні гарантії, є низка проблем, які досі залишаються невирішеними, – вважає Віктор Філатов:
“На сьогодні існує проблема визначення місця утримання цивільних державою-агресором, яка відмовляється комунікувати з родичами та міжнародними гуманітарними місіями. Також є проблема доступу адвокатів та міжнародних організацій до місць неволі, у разі встановлення місця перебування зниклої безвісти особи. Втім, це не залежить від української сторони. А от неузгодженість правового статусу осіб зниклих безвісти призводить до практичних проблем отримання перерахованих державних гарантій, і має бути вирішена. Важливо, щоб особи зниклі безвісти та члени їхніх сімей були захищені та відчували турботу від держави”, – сказав аналітик.
Тому сьогодні необхідно удосконалити та уніфікувати статус та систему гарантій для осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Це можливо тільки за умови співпраці влади та громадянського суспільства, а також залучення міжнародних інституцій, які можуть впливати на позицію держави-агресора і тиснути на неї щодо виконання міжнародно-правових зобов’язаннь.
💡Публікація створена в рамках проекту “Resilient Civil Society and Media Respond to the Ukraine War за підтримки ЄС.
Netherlands Helsinki Committee , People in Need, Prague Civil Society Center