Валентина Єрьоменко з Луганська провела в полоні у бойовиків угрупування «ЛНР» понад два роки. За сфальшованим звинуваченням у підготовці диверсії, так званий «суд» угруповання «ЛНР» засудив її до 12 років позбавлення волі. Звільнили жінку в рамках масштабного обміну наприкінці 2019 року. Відтоді вона намагалася довести, що постраждала внаслідок збройної агресії проти України, щоби отримати підтримку від держави. Валентина сім разів подавала заяву до Міжвідомчої комісії Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, але комісія відмовила, не вказуючи причини. Як Валентині вдалося добитися встановлення щодо неї факту позбавлення особистої свободи та чому жінка знову судиться, – у нашому матеріалі.
Арешт
Валентина жила на окупованій території в Луганську, але часто перетинала лінію розмежування, навідуючи літніх батьків на підконтрольній Україні території. Під час повернення з однієї з таких поїздок її заарештували бойовики.
«6 вересня 2017 року, коли я перетнула лінію розмежування, мене звинуватили в тому, що я диверсантка і “співпрацюю з Україною” та кинули у слідчий ізолятор. Далі почалися тортури та знущання”.
Валентина Єрьоменко каже, що під тиском і погрозами вона підписала все, що від неї вимагали.
«Я підписувала навіть порожні папери. Мене пресували, мені погрожували розправою, підводили струм, били… Погрожували моїм батькам та чоловікові. При мені жорстоко знущалися з інших людей. І казали, що це робитимуть і зі мною», – розповідає Валентина.
В’язниця
За кілька місяців її перевезли до в’язниці. Утримували як особливо небезпечну злочинницю, каже Валентина:
«Про медичну допомогу в тюрмі навіть не йшла мова. Вода була лише холодна і то – раз на три-чотири дні. Туалет – звичайна дірка. Ліжко металеве, з панцирної сітки. Передачі могли передавати, завдяки їм і не померла з голоду, але їх тричі переглядали. По кілька разів перераховували навіть сірники… Мені заборонялося спілкуватися з рідними. Тільки один раз моїй мамі дозволили мене побачити на 15 хвилин через скло. І то – вимкнули звук».
В ув’язненні у таборі в Селезньовці, Луганської області, Валентину, як і інших жінок, примушували важко працювати.
«Змушували вивозити фекалії, добувати та подрібнювати вугілля, класти асфальт. Вічний холод, вічна відсутність води. Робота була на вулиці, навіть при мінус 30 градусах», – зазначає вона.
Вирок “суду”
Майже через рік її перебування в ув’язненні «суд» ухвалив рішення – 12 років за ґратами.
«Свідків купили, їм дали по 100 рублів. Це прямо при мені було. У мене була адвокатка, яку винайняли мої батьки. Однак вона нічого не змогла зробити, адже там жоден адвокат не може вести діяльність, якщо не співпрацює з їхніми органами. Мені дали 12 років, після апеляції – 11. За вбивство дають менше. «Зрада батьківщини» – це особливо тяжкий злочин», – розказує вона.
У грудні 2019 року Валентину звільнили.
Боротьба за статус
Трохи оговтавшись від пережитого, Валентина звернулась до Міжвідомчої комісії Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі – Комісія) для встановлення щодо неї факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Росії проти України. Однак розгляд її заяви відклали, як і наступні шість поданих заяв впродовж року. Згодом, у вересні 2020 року, Комісія відмовила їй без жодного пояснення. Тоді Валентина звернулася до Правозахисної групи “СІЧ”, і почала боротися через суд.
Юристка Юлія Полєхіна, яка допомагає Валентині, зазначає, що відмова комісії була невмотивована.
“Ми подали скаргу до суду з вимогою визнати протиправним рішення Комісії і зобов’язати прийняти рішення щодо визнання Валентини незаконно затриманою особою внаслідок збройної агресії рф та виплатити матеріальну допомогу після звільнення”, – розповіла Юлія Полєхіна.
Врешті Окружний адміністративний суд міста Києва зобов’язав посадовців повторно розглянути заяву Валентини.
«Якщо щодо людини встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ проти України, людина отримує разову допомогу від держави в розмірі 100 тисяч гривень. Валентина повернулася з ув’язнення з серйозними проблемами зі здоров’ям, і ця сума була б їй не зайвою. До того ж вона втратила все своє житло та майно. Але Комісія відмовилась встановити щодо неї факт позбавлення особистої свободи. Причини відмови нам ніхто не пояснив», – прокоментувала Юлія Полєхіна.
Суд був на боці Валентини, але Комісія подала рішення суду на апеляцію.
“Апеляцію ми виграли, однак комісія подала заяву у Верховний Суд України, який повернув справу Валентини на розгляд першої інстанції. Тоді вказали причину, що начебто Валентина не надала заяву, а комісія не надала протокол засідання. Ми вимагали визнати рішення комісії, у якому вона не визнала Валентину позбавленою свободи внаслідок агресії РФ, незаконним. Ця справа тягнулась дуже довго”, – розповідає юристка Юлія Полехіна.
Через чотири з половиною роки ходіння по судах, – у травні 2024 року щодо Валентини нарешті було встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Після цього жінка змогла отримати одноразову грошову допомогу від держави.
Знову суд
Втім суди на цьому не закінчилися. Наразі жінку чекає нова судова справа – цього разу Валентина буде захищати своє право на дах над головою. Після звільнення з неволі у 2019 році, за сприянням Мінсоцполітики, Валентина отримала кімнату у гуртожитку Національної Академії Наук України.
Житло держава надала жінці у тимчасове користування, і нещодавно керівництво гуртожитку звернулось із заявою до Голосіївського суду міста Києва про виселення Валентини та її чоловіка з гуртожитку.
“Причини позову не вказані у заяві. За законом, керівництво гуртожитку може виселити мешканців, втім, враховуючи ситуацію Валентини та причини, з яких вона там опинилася, це виглядає жорстоко. Вона не заселилася туди з власної ініціативи, її туди направила держава після звільнення з полону”, – прокоментувала юристка Юлія Полєхіна, яка надає їй юридичну підтримку і у цій справі також.
Через поганий стан здоров’я Валентина на даний момент не може працювати, відповідно, грошей на оренду іншого житла у жінки теж немає.
“Дуже набридли мені суди, в мене суди починаючи з ОРДЛО 2017 і по нині. Я вже кілька років живу, бігаючи по судам. Спочатку мене незаконно судили і позбавили волі росіяни, а після звільнення, кілька років намагалась довести, що я була у неволі. А тепер знову суд, через який мене хочуть виселити на вулицю, адже мій дім залишився на окупованій території. Я дуже втомилася”, – каже Валентина.
Ніякого альтернативного житла для Валентини держава поки що не пропонує.
“Ми стоїмо у черзі на житло у Голосіївському ЦНАП, як внутрішньо переміщені особи, але за чотири роки нуль результату”, – каже Валентина.
Програм, які б забезпечували громадян, що були позбавлені свободи агресором та ще й тих, які втратили житло через російську агресію, наразі немає. Тож подальша доля Валентини, якщо її все ж виселять з гуртожитку, неясна. Юристка Юлія Полєхіна каже, що зараз у них на руках є відповідь від офісу Омбудсмана про те, що термін проживання у гуртожитку для Валентини продовжено. Втім, остаточне рішення з цього питання прийматиме суд.