Це історія, якщо не маленького дива, то чогось дуже схожого…
Усе почалося рівно рік тому. 24 січня ми зареєстрували петицію про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. Для багатьох тоді це прозвучало як жарт. Але всього за рік стало очевидно, що це не дивна примха правозахисників та громадських діячів. Ми стали свідками дивовижної трансформації громадської думки та пробудження історичної свідомості. Для багатьох стало відкриттям (і це жахливо, що лише тепер), що за сірим фасадом промислового, потужного та російськомовного регіону ховається самобутня українська душа, наша неповторна історія, яку роками намагалися приховати.
Саме тут, а не на Хортиці, зародилася ідея української козацької держави, і тут було створене Військо Запорозьке. Саме цими стежками ходив, міркуючи про долю майбутньої України, перший гетьман Богдан Хмельницький. Тут 8 разів обирався кошовим отаманом легендарний Іван Сірко. Звідси вирушали у визвольні походи Наливайко, Трясило і Сулима. Наш край просто просякнутий історією, символами незламності українського духу та боротьби за власну державність. Про це – наш документальний фільм «Мандрівка у край затоплених Січей», з якого почалася масштабна просвітницька кампанія #СічеславськаТАК!
Якщо на початку Січеславську підтримали 20 громадських організацій, то тепер – більше 60-ти. На захист топоніма стали найвідоміші українські історики, письменники, журналісти, вчені, викладачі, відомі музиканти, поети, художники – цвіт сучасної української інтелігенції. Нас підтримали 165 народних депутатів. Лише 18 голосів не вистачило законопроекту Андрій Денисенко у листопаді, щоб наша область стала Січеславською, а Президент зареєстрував альтернативний законопроект – перейменування на Дніпровську.
Ми вважаємо, що Дніпровська – жодним чином не підкреслює історичної цінності нашого краю, з таким успіхом ця назва може належати будь-якому регіону на річці Дніпро, навіть – в тій же країні-агресорі.
Тож, на розгляді у парламенті одразу два законопроекти. Січеславська – проти Дніпровської. Компроміс – проти історичної пам’яті. Тепер це уже більше, ніж просто боротьба за топонім, тепер це боротьба – за український простір та національну ідентичність.
І насамкінець, можливо, Січеславська – це найбільш дивовижний подарунок, який ми тільки можемо зробити нашим нащадкам – такий собі символ, в якому генетично закладено усе: і краса, і самобутність, і сила, і дар пам’яті нашим великим пращурам.