Мельничук Владислав – доволі молодий, але вже відомий активіст Дніпра. Закінчив історичний факультету ДНУ ім. О. Гоначара, зараз здобуває звання доктора філосфії з історії. Працює підприємцем, надає консультаційні послуги та займається маркетингом.
Я прийшов в активізм в далекому 2012 році. Це було на емоціях, юнацький максималізм у десятому класі переповнював мене і хотілось змінити Дніпро і всю Україну одразу. Дещо раніше я проникся ідеєю українськості та став спілкуватись українською мовою. Зробити це вдалось ледве-ледве в 2011 році, а з нового 2012 року я заговорив остаточно і зацікавився станом справ в Україні щодо національної та мовної політики та загалом внутрішньополітичної ситуації. В той час при владі був Янукович, розпочалось посягання на мову, зокрема в рамках передвиборчої кампанії – лобіювання закону про регіональні мови. Тоді почались мітинги і перший такий захід в Дніпрі був біля ОДА 5 червня 2012 року. Я також зібрав якомога більше людей (на той час однокласників та однокласниць) та рушив на мітинг, аби показати свою позицію. На жаль, акція була небагатолюдною, проте було приємно, що в Дніпрі є люди, які здатні згуртуватись. Далі події почали розгортатись все активніше і стрімкіше: мовний майдан, всеукраїнська кампанія “Помста за розкол країни” від громадського руху “Відсіч” та поширення листівок проти депутатів, які голосували за цей законпроєкт.
Перша акція в Дніпрі, друга акція в Дніпрі (яку вже координував я і на яку напали тітушки зі зброєю), третя акція, яка зібрала ще більше людей і з якою ми обійшли все місто. Так, з відстоювання мови в 2012 році все й почалося і продовжується далі, проте вже зі значно більшим спектером вимог, але такою ж метою – зробити Україну державою, яка відстоює права власних громадян, поважає національні меншини та власну історію.
Спільнота активної молоді – скорочено САМ – створена в 2016 році певною командою, яка вже побувала в різних організаціях та об’єднаннях, проте не зустрічала сукупності ідей, які відстоювала: мова, національно-патріотичне виховання, свідома молодіжна політика, антикорупційна і загалом просвітницька діяльність.
Спершу ми створили цю ГО більше як забавку, проте з поступовим зануренням у ситуацію в Дніпрі та Січеславській області приходили до думки, що все дуже печально. Держава потребує змін, значних змін в різних галузях. Тому ми зараз вважаємо нашою головною метою виховання молодих, свідомих, вмотивоних та активних українців за допомогою реалізації якісної молодіжної політики.
Протягом останніх років провели дуже багато освітніх заходів, але найбільше пишаємось “Антикорупційною школою: Дніпро”, що виховує молодь, яка готова протистояти корупції, та “Школою медіаграмотності” для молодих людей, аби ті могли могли чинити спротив маніпуляціям, які відбуваються в рамках інформаційної війни з Російською Федерацією.
Сама поява нашої організації та багатьох партнерських свідчить про те, що громадянське суспільство в Україні потроху формується та змушує до себе дослухатись. Звісно, не все проходить гладко. Активісти регулярно зазнають утисків з боку влади, потерпають від злочинних дій криміналітету та організацій з протилежною ідеологією. За можливості ми стараємось надавати інформаційну підтримку та створювати піар-кампанії в інтересах потрепілих, для вирішення юридичних питань звертаємось до партнерів, таких як ГО «ПûѲ׻. На мою думку, саме існування правозахисного і громадянського руху дає надію на поліпшення ситуації в країні та гарантує її розвиток у європейському векторі.
Виклики які стоять – це вигорання і усвідомлення, що Україну потрібно змінювати довго та систематично. В юності думав, що хоп-хоп, пару рочків після Майдану і вже будемо жити в Українській Самостійній Соборній Державі. Проте пройшло шість років, відбуваєтсья реванш і скоро знову потрібно буде боротись за національні символи та надбання, які здобули за останні роки. Та найбільшою проблемою є певна система, яка складаєтсья навколо: через корупцію – погіршуються умови життя та комфорт громадян, зневіра в можливості впливати на владу та змінювати світ навколо себе – змушують їхати з України, тож стає менше молоді та активних громадян, відбувається занепад. Наша задача в тому, щоб надихнути людей та дати їм інструменти для змін.
У той же час, нас самих надихають історичні приклади людей, які віддали все своє життя на боротьбу, надихає сама Україна, адже “Хто, якщо не ми і коли, якщо не зараз?” Тож все просто – не зупиняємося і віримо в краще для нашої країни.