Правозахисна Група «СІЧ» вимагає від Міністерства розвитку громад та територій України надати знеособлені дані про роботу Комісії, яка встановлює факт позбавлення людини особистої свободи. Міністерство спочатку надає лише загальні цифри, а на повторний запит, за твердженням правозахисників, взагалі не відповідає.
Повернення з російської неволі не завжди означає завершення боротьби за свої права. Для цивільних, яких утримувала Росія, одним із ключових етапів залишається офіційне встановлення факту позбавлення особистої свободи. Саме на підставі такого рішення людина може претендувати на передбачені державою гарантії та виплати.
Рішення щодо таких заяв ухвалює Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ проти України. Однак наскільки часто Комісія визнає такі факти, кому саме відмовляє та чим відрізняється ситуація цивільних і військових – публічно побачити це складно.
Правозахисна Група «СІЧ» спробувала отримати ці дані через запит на публічну інформацію.
Міністерство надало лише загальні цифри
1 травня 2026 року Правозахисна Група «СІЧ» звернулася до Міністерства розвитку громад та територій України із запитом щодо статистики роботи Комісії.
У відповіді від 5 травня Міністерство повідомило загальні цифри щодо кількості розглянутих заяв. Але не надало інформації про:
- співвідношення заявників за статтю;
- кількість цивільних та військових серед заявників;
- причини відмов у розрізі років.
У Міністерстві пояснили, що окремий статистичний облік за такими критеріями не ведеться.
Для правозахисників це пояснення не закриває питання: якщо готової статистичної таблиці немає, це не означає, що інформація про роботу Комісії взагалі недоступна. Окрім цього,, ймовірно дані можна отримати з документів, на підставі яких ухвалюються рішення.
«Якщо держава не веде окремої статистики за потрібними критеріями, це ще не означає, що суспільство не може отримати інформацію про результати роботи Комісії. Саме тому ми попросили не створювати новий статистичний звіт, а надати знеособлені витяги з протоколів засідань», – пояснює адвокатка Правозахисної Групи «СІЧ» Ксенія Онищенко.
«ДСК» не означає, що закритим стає весь документ
Є ще одна причина, яку Міністерство навело у відповіді: інформація про осіб у протоколах засідань Комісії має гриф «Для службового користування».
Правозахисники не заперечують проти захисту персональних даних. Вони просять їх вилучити. Але наполягають: сам факт наявності в документі інформації з обмеженим доступом не означає, що весь документ треба приховати від суспільства.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що обмежується доступ до конкретної інформації, а не документа в цілому. Якщо частина документа містить інформацію з обмеженим доступом, розпорядник має надати відкриту частину, закривши лише відповідні відомості.
«Ми не просимо назви, адреси, контакти чи інші персональні дані людей. Навпаки, пропонуємо їх ретушувати. Нас цікавить те, що має суспільне значення: стать заявника, цивільний чи військовий статус і рішення Комісії», – говорить Ксенія Онищенко.
За її словами, посилання лише на гриф «Для службового користування» не може автоматично бути підставою для відмови у доступі до всього документа.
Навіщо суспільству знати ці цифри
Йдеться не про абстрактну статистику, бо Комісія фактично є одним із ключових елементів державної системи, через яку люди, незаконно позбавлені свободи Росією, намагаються підтвердити свій статус і отримати передбачені законом гарантії.
Тому важливо розуміти не лише загальну кількість заяв, а й те, кого саме стосується ця система і як вона працює.
Скільки заяв подають цивільні? Скільки – військові? Чи змінюється кількість відмов із року в рік? Які причини відмов є найпоширенішими? Чи однаково працює механізм щодо різних категорій людей?
Без таких даних складно оцінити ефективність системи та зрозуміти, де саме виникають проблеми.
«Для правозахисників ці дані важливі ще й тому, що за ними можна побачити системні тенденції. Якщо, наприклад, змінюється частка відмов або є різниця між підходами до цивільних і військових, це потребує аналізу. Без доступу до інформації ми фактично не можемо оцінити, наскільки справедливо працює процедура», – зазначає адвокатка.
Правозахисники просять не «відкрити протоколи», а надати їх знеособлену частину
17 червня «СІЧ» повторно звернулася до Міністерства і попросила надати витяги з протоколів засідань Комісії за період з 1 січня 2025 року до 1 квітня 2026 року.
Йдеться саме про деперсоніфіковані документи, а персональні дані пропонується вилучити, залишивши лише інформацію про стать, категорію заявника – цивільний чи військовий – та суть рішення Комісії.
Правозахисники також нагадали про так званий «трискладовий тест», який має застосовуватися перед обмеженням доступу до інформації. Щоб законно закрити інформацію, недостатньо просто послатися на її службовий характер. Розпорядник має обґрунтувати, який саме інтерес захищається, якої істотної шкоди може завдати розголошення і чому ця шкода переважає суспільний інтерес в отриманні інформації.
«У цьому випадку Міністерство мало б пояснити, яку саме істотну шкоду національній безпеці може завдати знеособлена статистична інформація про стать заявників, їхню категорію та результати розгляду заяв. Особливо коли персональні дані ми не просимо розкривати», – каже Ксенія Онищенко.Що ж відбувається під час голосування Комісії
Чому важливі не лише підсумкові рішення Комісії, а й те, як саме вони ухвалюються. У протоколах засідань зазначається результат голосування – скільки членів Комісії підтримали рішення, скільки проголосували проти та скільки утрималися.
Саме ця інформація може показати реальний механізм ухвалення рішень. У кількох протоколах, які правозахисникам уже вдалося отримати, вони побачили випадки, коли члени Комісії утримувалися від голосування. Якщо рішення не набирає необхідної кількості голосів, факт позбавлення людини особистої свободи не встановлюється.
Тому правозахисники хочуть з’ясувати, як Комісія голосує на практиці – зокрема, щодо цивільних. Йдеться не про прізвища членів Комісії, а про знеособлені дані: наприклад, скільки голосів було «за», «проти» та «утрималися».
«Для нас принципово важливо побачити не лише результат – встановлено чи не встановлено факт позбавлення свободи, – а й те, як Комісія приходить до цього рішення. У протоколі є дуже важлива інформація про голосування. Наприклад, якщо дев’ять членів проголосували «за», двоє – «проти», а ніхто не утримався, ми розуміємо, що рішення було свідомо підтримане більшістю. Але якщо значна кількість членів Комісії систематично утримується, це вже потребує окремого пояснення. Особливо коли йдеться про цивільних, які намагаються довести факт незаконного позбавлення свободи», – пояснює адвокатка Правозахисної Групи «СІЧ» Ксенія Онищенко.
За її словами, питання виникає і до самої практики утримання:
«Якщо член Комісії не підтримує встановлення факту, логічно виникає питання – він проти чи не має достатніх підстав для підтримки? Якщо проти – це зрозуміла позиція, яку можна аналізувати. Але що саме означає утримання і якими мотивами воно обґрунтовується? Нам важливо це з’ясувати. Адже за кожним таким голосуванням стоїть конкретна людина, для якої невстановлення факту позбавлення свободи може означати неможливість отримати передбачені державою гарантії».
Відповіді на повторний запит немає
«СІЧ» направила повторний запит №17062026/О-1 на електронну адресу Міністерства 17 червня та повторно 3 серпня 2026 року. Станом на момент подання скарги відповіді від Міністерства організація не отримала.
Тому організація звернулася зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням перевірити обставини ненадання відповіді та вжити заходів для поновлення права на доступ до інформації.
У скарзі також вказані можливі ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-3 КУпАП, яка передбачає відповідальність, зокрема, за необґрунтоване обмеження доступу, ненадання або неповне надання інформації.
“Для людей, які повертаються з російської неволі, питання не обмежується статистикою. За кожним рішенням Комісії стоїть конкретна людина, яка намагається довести факт незаконного позбавлення свободи. Саме тому питання про те, як працює ця система, скільки людей через неї проходять і чому їм можуть відмовляти, є не лише адміністративним. Це питання того, наскільки держава готова бути прозорою перед людьми, чиї права вона зобов’язалася захищати”, – резюмує адвокатка “СІЧі” Ксенія Онищенко.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Імпульс», що реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida)
