Законодавство України гарантує військовим грошове забезпечення проте іноді свої права на виплати доводиться доводити в суді. Так сталося із Вадимом (ім’я змінено), який отримав тяжке поранення під час захисту Батьківщини. Військова частина просто припинила нараховувати частину належних йому виплат. Захисник звернувся по допомогу до Правозахисної групи «СІЧ». За справу взялася юристка Ксенія Онищенко. Чому законне право довелося відстоювати в суді кількох інстанцій розповідаємо в цій статті.
Чому військовий не отримував належні виплати.
Вадим отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання у серпні 2023 року. Травма була надзвичайно серйозною: ампутація руки та ноги, пошкодження нирок. Після цього він майже рік перебував на лікуванні, має всі необхідні висновки Військово-лікарської комісії (ВЛК), отримав групу інвалідності пожиттєво, а згодом був звільнений зі служби за станом здоров’я.
За законодавством у таких випадках військові мають право на додаткову винагороду 100 тисяч гривень за кожний місяць всього періоду лікування. Цю виплату передбачає постанова Кабміну №168. Вона нараховується тим військовим, які отримали тяжке поранення під час захисту Батьківщини й перебувають на стаціонарному лікуванні або у відпустці для відновлення та реабілітації. Однак військова частина Вадима не нарахувала йому частину цих грошей. Крім того, після звільнення за станом здоров’я чоловік не отримав виплати, які передбачені законом у цьому випадку.
Юристка Ксенія Онищенко спочатку звернулася зі скаргою до Міноборони України.
«На запит Міноборони військова частина стандартно відповіла, що ми нічого не винні, все, що належало, виплатили й заборгованостей нема. Тоді вже ми почали готувати позов до суду, де просили визнати протиправність порушень, нарахувати та виплатити належну грошову винагороду у розмірі 100 гривень за весь час лікування (це був період з 22.08.2023 по 26.09.2024) та всі виплати передбачені законом для Вадима при його звільнені зі служби за станом здоров’я », – розповідає Ксенія.
Чому суд першої інстанції частково відмовив.
Суд першої інстанції погодився лише з частиною аргументів позивача. Він визнав незаконною бездіяльність військової частини щодо виплати грошового забезпечення під час лікування, але відмовив у частині вимог щодо додаткової винагороди та деяких виплат при звільненні.
Фактично суд прийняв аргументи військової частини. Вона наполягала, що після чотирьох місяців лікування виплата грошового забезпечення можлива лише за наявності окремого висновку медичної комісії. Оскільки повторну військово-лікарську комісію військовий пройшов не через чотири, а через п’ять місяців після поранення, частина вважала це підставою для припинення виплат.
«І військова частина, і суд першої інстанції виходили з того, що якщо військовий перебуває на лікуванні довше чотирьох місяців, а ВЛК проведено пізніше, то підстав для продовження виплат немає», — пояснює Ксенія Онищенко.
З таким підходом позивач не погодився й подав апеляцію.
Апеляційний суд став на бік військового.
Апеляційний суд уважніше проаналізував законодавство і дійшов іншого висновку. Колегія суду наголосила: якщо поранення пов’язане із захистом Батьківщини і це підтверджено висновком ВЛК і якщо таке поранення є тяжким, військовий має право на додаткову винагороду у розмірі 100 тисяч гривень за весь період лікування – незалежно від того, коли саме була проведена військово-лікарська комісія.
«Тобто ключовим є сам факт тяжкого поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини, і перебування на лікуванні. Дата проведення ВЛК не може позбавити військового права на ці виплати», – пояснює юристка.
Апеляційний суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування додаткової винагороди та зобов’язав її виплатити військовому 100 тисяч гривень за кожен місяць лікування за відповідні періоди. Також суд встановив, що під час звільнення за станом здоров’я військовому недоплатили належне грошове забезпечення.
Колегія суду звернула увагу, що закон прямо передбачає виплати у разі звільнення зі служби через стан здоров’я, зокрема одноразову грошову допомогу та компенсацію невикористаних відпусток. Оскільки ці суми були виплачені не в повному обсязі, військова частина повинна провести перерахунок й виплатити різницю.
Апеляційний суд задовольнив ті вимоги позивача, які суд першої інстанції відхилив. Військова частина спробувала оскаржити це рішення у Верховному Суді, однак касаційний суд відмовив у відкритті провадження. Це означає, що рішення апеляційного суду залишилося чинним.
Зараз правозахисниця вже подала заяву про видачу виконавчого листа для примусового виконання рішення суду.
«Ми сподіваємося, що цього разу військова частина виконає рішення добровільно й справа не перетвориться на ще одну довгу боротьбу вже на етапі виконання судового рішення», – підсумовує Ксенія Онищенко.
Ця історія – не лише про грошові виплати. Вона про гідне ставлення до військових і справедливість, які не мають доводити в судах. Адже за кожною такою справою стоїть людина, яка виконала свій обов’язок перед державою і заплатила за це беззаперечно високу ціну.
Отримання справедливого рішення суду для військового є дуже важливим, оскільки він віддав здоров’я державі при її захисті та має законне сподівання на дотримання своїх прав всіма органами державної влади та судами.
Матеріал підготовлений у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.