У той час, коли Україна приречено зітхає і думає як пережити чергове подовження карантинних заходів, експерти приймальні УГСПЛ на базі ГО «ПГ «СІЧ»» всебічно дослідили питання і знайшли таки привід для радості. Коронавірус зупинив турборежим. Це правда мало колись статися, бо деякі проекти схоже що були навіяні якщо не вершниками Апокаліпсису, то кимось з інквізиції так точно.
Яскравий приклад: законопроєкт №2784 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, поданий у Верховну Раду 17 січня 2020 року. Неоднозначність та потенційна репресивність цього документу вражає, про це докладно розповідав керівник ГО “Правозахисна група “СІЧ”, член правління УГСПЛ Дмитро Рева у матеріалі для ZN.UA, ознайомитись з ним можна за посиланням (https://dt.ua/internal/shtuchni-bar-yeri-na-shlyahu-do-znebolyuvannya-336863_.html?fbclid=IwAR2qFTDwVnlfaispt_l0lznuQe7nqI4G1uDUFMG84D3J-o8xHm5qrA-G7vE). Ми мали серйозні побоювання щодо результатів голосування і не могли не поцікавитись досягненнями країн Європи в роботі з цією категорією населення. Про одну з найуспішніших програм хочемо розповісти докладніше.
Back in the USSA
В той час, коли вся цивілізація зменшує шкоду – у нашій країні збираються з новими силами побороти наркотики шляхом винищення наркозалежних. Такі підходи в наркополітиці дуже нагадують стратегію північного сусіда і сигналізують про те, що курс на гуманізацію та відповідність до європейських норм права уже не є приорітетним, репресії – то набагато звичніше й простіше. Вони не потребують аналітики і висновків, що мобільна станція з обміну вживаних шприців і експрес-тестом на ВІЛ не заохочує і не пропагандує, а зменшує кількість голок під ногами і дає можливість кожному пройти тест, дізнатись правду і жити далі – простіше чи складніше, але жити. Наркозалежна людина без дози думає тільки про дозу і прийме її – в під’їзді, під парканом школи, за рогом магазину, у всіх на очах бо терміново і начхати. Бо то є біль, фізичний сильний біль, який штовхає на протизаконні дії і ризик наразитись на хворобу чи втратити життя від передозування. Що поганого в тому, якщо для споживання буде спеціальне місце, де цей процес пройде під контролем лікарів й подалі від вразливих перехожих, а брудний шприц утилізують як положено?
****
Зниження шкоди (англ. Harm reduction) – принцип збереження здоров’я кожного члена суспільства, націлений не на заборону шкідливої для здоров’я поведінки, а на часткове зменшення шкідливих наслідків. Серед методів зниження шкоди – роздача або обмін шприців, програми з безпечної сексуальної поведінки, створення кімнат для безризикових ін’єкцій, програми замісної терапії і т.п. Програми зменшення шкоди можуть існувати не тільки в зв’язку з профілактикою ВІЛ – наприклад, програма «тверезий водій» передбачає можливість доставки нетверезого автовласника додому. Практика зменшення шкоди передбачає, що будь-якій людині повинні бути доступні заходи для збереження фізичного та психічного здоров’я, незважаючи на її хороші або погані відносини з законом і прийняття або засудження з боку суспільства.
Минуле і майбутнє
Перший центр, де було допущено вживання наркотичних речовин, відкрився в Нідерландах на початку 70-х років. Під патронатом церкви Святого Павла наркозалежним людям не лише видавали чистий інструментарій і дозволяли його використати на місці, а й забезпечували харчами, одежею і інформматеріалами про здоров’я та вживання наркотиків. Місцева влада та поліція проект підтримали, офіційного статусу він набув у 1996 році.
Перший легальний дроп-ін-центр запрацював у швейцарському Берні в червні 1986 року. Соціальні робітники відкрили кафе для тих, кому немає місця в інших закладах –людей з наркозалежністю. Їх там ситно годували, забезпечували новими шприцами та презервативами і невдовзі клієнти (хоча регламент того не передбачав) так обжилися, що почали споживати наркотики прямо в кафе. Адміністрація закладу після наради з правоохоронцями і місцевою владою вирішила закріпити практику юридично і здобула для відвідувачів імунітет.
В наступні роки такі центри відкрились в Німеччині, Нідерландах, Іспанії, Норвегії, Люксембурзі, Данії, Греції та Франції.
У 2010 році програму перейняли у Франції, Норвегії, Португалії.
Поточний стан справ публікується на сайті профільної агенції Євросоюзу, Європейського центру моніторингу наркотиків та наркоманії (EMCDDA) http://www.emcdda.europa.eu. У минулому році центри відкрились в Бельгії та Мексиці, Ірландія, Британія й Шотландія на стадії узгодження документації, готується до старту Фінляндія, Ісландія, Словенія та Румунія.
Не всяке національне законодавство готове узаконити надання подібних послуг, але, по-перше, законопроекти пишуться і стають законами невпинно, а по-друге – на зорі створення дроп-ін-центрів вони функціонували на чесному слові і добрій волі громади, правоохоронців, упорядників центрів і, звісно, клієнтів. До слова, відкриття дроп-ін-центру у Нідерландах було ініційоване саме полісменами. Таке трапляється, коли люди бачать проблему, аналізують інформацію та досвід й готові до консенсусу й співпраці. Яка, до речі, має непогані результати. Седрік Шарве, менеджер проекту з Нідерландів, у листопаді минулого року поділився показниками (https://harmreductioneurasia.org/ru/komnaty-upotrebleniya/?fbclid=IwAR0aw_GHoe5Bkr83Bk7J-3A24QWUyLsBajfUzwBfqhWNWSdP-L55Zf3xnCo) сорокарічної роботи центру в Амстердамі. За його словами, на початку 80-х років через вокзал Амстердаму проходило близько 30 тисяч споживачів наркотиків на добу. Зараз така кількість ледь-ледь набирається в усіх Нідерландах. Станом на 2008 рік людей з діагнозами ВІЛ та гепатити в країні налічувалось близько 4%, наразі показник застиг на цифрі 0,001%. І за минулі десять років лише один клієнт кімнати споживання інфікував ВІЛом іншу особу.
В країнах, де такий підхід функціонує вже давно, намітилась тенденція до закриття кімнат, в першу чергу через зниження споживання ін’єкційного героїну та зменшення потреби в таких послугах. Ця доля спіткала деякі приміщення Іспанії, А у Нідерландах звітують про скорочення кількості відвідувачів у зв’язку з успіхом інших програм зменшення шкоди.
Не катувати, а допомогти
В першу чергу дроп-ін-центр, – це приміщення, де людина може безпечно вжити наркотичний засіб. Обов’язковий набір послуг: стерильний шприц, спиртові серветки, вода, ліки, нагляд медика на випадок передозування, експрес-тести на ВІЛ та гепатити і супровід у разі поганих новин. Центри різняться між собою. Суто медичного призначення – обладнані всім необхідним, але нагадують радянську пошту з переговорними кабінками: зроби що треба, посидь півгодинки, віддай брудний шприц і іди, конвеєр з 150-200 осіб не чекатиме. Є і більш затишні, з душовими, їдальнями, пральнями і кімнатами для спілкування. В деяких містах існують мобільні центри, обладнані в автобусах чи автівках. Пересуваючись ввіреними районами, вони забезпечують максимальне охоплення клієнтів, які з певних причин не можуть дістатися стаціонарного закладу. В деяких центрах є кімнати для паління креку. Загалом обсяг послуг дуже різний. Можна заміряти чистоту речовини і вміст домішок, отримати соціальну допомогу чи нескладну роботу, поїсти, поповнити гардероб, зарядити телефон і скористуватись вай-фаєм, поспілкуватись з іншими людьми, знайти підтримку чи поділитись досвідом. Як свідчать користувачі і волонтери, підхід до організації дроп-ін-центру як безпечного, затишного закладу не лише медичного призначення – найкраща стратегія, адже людям потрібен осередок взаємної підтримки, прийняття і розуміння. Місце, де немає стигми і цькувань, де можна набратися сили і відштовхнутись від дна. Успішні клієнти центрів в результаті стають волонтерами чи засновують організації «рівний-рівному» та підставляють плече іншим, ланцюжок добра не переривається.
***
«Парк щурів»
Брюс Александер, професор психології у Ванкувері, у 70-х роках провів експеримент з пацюками (https://www.bbc.com/ukrainian/vert_fut/2015/08/150826_vert_fut_drug_addiction_truth_vp), який довів: тварини пили воду з наркотиком лише тоді, коли у їхній клітці не було нічого, окрім двох мисок: одна зі звичайною водою, інша – із наркотиком, розчиненим у воді. Коли пацюків помістили до клітки, де була їжа, іграшки, інші щури обох статей, спілкування і збагачене середовище – вони, незважаючи на ломку, майже перестали вживати отруєну воду, а ризик передозування знизився зі 100% до 0%. Наукова доповідь: https://link.springer.com/article/10.1007/BF00426903#page-1
Дроп-ін-центри надають так звані низькопорогові послуги, які покращують життя не ускладнюючи його. Для того, щоб отримати допомогу не потрібна бюрократична тяганина та виконання безлічі умов. Клієнт центру має бути повнолітнім, з засвідченою наркозалежністю і тверезим на момент прибуття в центр. В закладах заборонено торгувати чи обмінюватись препаратами, робити ін’єкції в небезпечні місця, конфліктувати з іншими відвідувачами та ігнорувати медичні обстеження.
НАВІЩО?
Ніде в світі дроп-ін-центри не виникали просто так, з нічого. Скупчення наркоспоживачів, порушення громадського порядку, ін’єкції і «приходи» в публічних місцях, наполохані діти, розкидані по під’їздах і пісочницях використані шприці, спиляні на дачі труби і поцуплена кришка люка… Знайома картина?
А тепер глянемо глибше. Шприці. Вони мають утилізуватися як відходи підвищеного рівня небезпеки і аж ніяк не валятися під ногами чи бути використаними вдруге, втретє, доки голка не зітреться. А це ВІЛ, гепатити та бактеріальні захворювання, які продовжують множитись на вулицях рідного міста. І ні, вони не викосять одну категорію населення, яка «сама заслужила», вони вб’ють усіх.
До речі про смерті. Передозування трапляються приблизно в пропорції 1 до 1000 і без своєчасної кваліфікованої допомоги печальний результат гарантовано. За наявною статистикою дроп-ін-центрів Данії, там за три роки не сконав жоден клієнт і, як би цинічно це не звучало, вони звітують про заощаджені бюджетні кошти завдяки не викликаним швидким і врятованих тими швидкими пересічних данців. А в нідерландських центрах від передозування не помирали вже 18 років, з відкриття першого закладу.
Поліція (зокрема, Сіднея) після відкриття дроп-ін-центру зафіксувала не тільки різке зменшення випадків публічного вживання наркотиків, а й зниження рівня насилля і злочинів, пов’язаних з наркотиками.
У наркозалежних людей зменшується стигма і росте самоповага, вони не перебувають під постійним тиском правоохоронців і за таких умов вже мають що втрачати і цінують це.
ІНШИЙ ШЛЯХ
Він, звісно, є. Правда, куди не повертай – все одно опиняєшся біля ганку як в Задзеркаллі, але процес захопливий і триває вже десятиліттями. Знищення не проблеми, а тих, хто від неї потерпає. Стигматизація, демонізація, репресії, кримінальні покарання за зберігання наркотиків без мети збуту, виконання плану по «посадкам», дискримінація і зневага – це про сучасну «боротьбу з наркоманією». Тепер от ініціатива наших парламентарів – примусове лікування. Подібні заходи практикують і в РФ, але статистика здебільшого невтішна.
І замість післямови – цікавий й показовий кейс із Португалії. ЧитайТе і порівнюйТе, бо далі буде. (http://www.furfur.me/furfur/changes/changes/179569-narkotiki-portugalii).
Джерела фото:
http://rylkov-fond.org/blog/authors_blogs/anya-sarang/reportazh-iz-amsterdama/
http://www.furfur.me/furfur/changes/changes/219385-amoc
http://old.positivepeople.md/httpwp-mep4fsdp-5nq/