Після завершення активної фази збройної агресії перед державою постає завдання не лише відновлення, а й формування цілісної політики постконфліктного переходу. Національна стратегія перехідного періоду визначає ключові напрями перехідного правосуддя та слугує «дорожньою картою» взаємодії держави, громадянського суспільства й міжнародних партнерів. Аналітик Правозахисної групи «СІЧ» вже пояснював зміст, роль і завдання Першого розділу цієї Стратегії. У цьому матеріалі читайте його аналіз Другого розділу цього документу.
Актуальність та сфера застосування
Терміни та базові принципи, закладені в першому розділі Національної стратегії перехідного періоду, створюють основу для формування державної політики у постконфліктний час. З огляду на складність відновлення після збройного конфлікту, особливе значення має чітке визначення напрямів перехідного правосуддя, кожен з яких має свою мету та конкретні завдання. Саме через ці напрями держава реалізує комплексні постконфліктні ініціативи. У цьому сенсі Стратегія виступає «дорожньою картою», яка визначає, як мають взаємодіяти органи влади, місцеве самоврядування, громадянське суспільство та міжнародні партнери.
Основні напрями Національної стратегії
“Модель перехідного правосуддя, відповідно до усталених міжнародних підходів, охоплює п’ять взаємопов’язаних напрямів, які є обов’язковими для стратегій постконфліктного розвитку демократичних держав. Кожен із них спрямований на відновлення порушених прав, інституційної спроможності держави та суспільної довіри”, – пояснив аналітик Правозахисної Групи “СІЧ” Віктор Філатов.
Аналітик окреслив п’ять основних напрямів Нацстратегії:
1. Інституційні реформи та реінтеграція тимчасово окупованих територій
Стратегічна мета:
Повернення тимчасово окупованих територій до конституційного простору України та впровадження комплексних реформ, необхідних для сталого демократичного розвитку держави.
Ключові виклики:
- неможливість здійснення органами державної влади своїх повноважень на тимчасово окупованих територіях;
- системні недоліки державного управління та незавершеність реформи децентралізації;
- структурні проблеми судової та правоохоронної систем.
Основні завдання:
- створення умов для повноцінного функціонування органів влади на деокупованих територіях;
- реалізація реформ у секторі безпеки і оборони та системі державного управління;
- завершення судової реформи та розбудова ефективної системи суддівського самоврядування;
- подолання корупції та цифровізація ключових управлінських процесів;
- підвищення соціальних стандартів і забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян.
2. Кримінальне переслідування, люстрація та притягнення до відповідальності
Стратегічна мета:
Запровадження ефективних механізмів притягнення до відповідальності осіб, винних у воєнних злочинах та системних порушеннях прав людини, а також очищення влади від осіб, причетних до підриву демократичних засад держави.
Ключові виклики:
- ризики безкарності винних у воєнних злочинах;
- можливість впливу колишніх політичних еліт на постконфліктні процеси;
- обмежена ефективність національних механізмів переслідування колаборантів.
Основні завдання:
- забезпечення належного кримінального переслідування винних осіб;
- створення міжнародних та національних судових механізмів;
- завершення процесів люстрації;
- недопущення реваншу та повторної віктимізації жертв;
- законодавче врегулювання амністії для окремих категорій осіб;
- гарантування права на справедливий суд і правову допомогу.
3. Пошук правди та меморіалізація
Стратегічна мета:
Формування об’єктивної історичної правди про збройний конфлікт та гідне вшанування пам’яті його жертв.
Основні завдання:
- створення спеціалізованих інституцій із пошуку правди;
- розвиток платформ суспільного діалогу;
- протидія дезінформації держави-агресора;
- залучення громадянського суспільства та жертв конфлікту до процесів формування національної пам’яті.
4. Репарації та відшкодування шкоди жертвам конфлікту
Стратегічна мета:
Забезпечення ефективного механізму фіксації завданої шкоди та компенсації жертвам конфлікту, а також стягнення репарацій з держави-агресора.
Основні завдання:
- розробка міжнародних механізмів репарацій;
- нормативне врегулювання процедур компенсації;
- системне документування воєнних злочинів;
- встановлення причинно-наслідкових зв’язків між шкодою та збройним конфліктом.
5. Забезпечення неповторення конфлікту
Стратегічна мета:
Запровадження довгострокових механізмів попередження збройних конфліктів на основі сформованої національної пам’яті та демократичних цінностей.
Основні завдання:
- подолання ідеологічних та політичних розколів;
- формування узгоджених наративів національної єдності;
- створення міжнародно-правових гарантій безпеки України;
- інтеграція України до ЄС і НАТО.
Зарубіжний досвід
“Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що всі держави, які проходили етап постконфліктного розвитку, у своїх національних стратегіях визначали ключові напрями перехідного правосуддя, співмірні з тими, що пропонуються цією Національною стратегією. Водночас ефективність реалізації зазначених напрямів у різних країнах істотно відрізнялася, що зумовлено історичними, політичними, соціокультурними та інституційними особливостями кожної держави”, – зазначив Віктор Філатов.
Досвід країн Африки характеризується поєднанням формалізованих механізмів перехідного правосуддя з традиційними формами примирення та соціальної взаємодії, які відігравали консолідуючу роль у періоди глибоких суспільних потрясінь. У державах Латинської Америки спостерігалася обмежена залученість місцевих громад за одночасного домінування міжнародних акторів у процесах перехідного правосуддя, що в окремих випадках призвело до низької ефективності інституційних реформ та сприйняття відповідних процесів суспільством як так званої «політики переможців».
Найбільш збалансованим і результативним визнається досвід європейських держав, для якого характерні послідовність, комплексність та правова визначеність реалізації напрямів перехідного правосуддя. Саме у країнах Європи зафіксовано позитивні практики інтеграції цих напрямів у національне законодавство та державну політику.
“Важливою перевагою європейського підходу є обмеження домінуючої ролі міжнародних акторів і надання органам державної влади та громадянському суспільству широких можливостей для самостійного формування та реалізації постконфліктних механізмів. З огляду на це, європейський досвід має слугувати основним орієнтиром для України”, – вважає аналітик.
Значення для органів державної влади та територіальних громад
Другий розділ Національної стратегії перехідного періоду має системоутворююче значення для суб’єктів владних повноважень, відповідальних за реалізацію державної політики у постконфліктний період. Попри провідну роль органів державної влади у впровадженні інституційних реформ і забезпеченні кримінального переслідування винних осіб, територіальні громади відіграють ключову роль у реалізації кожного напряму перехідного правосуддя.
“Зокрема, органи місцевого самоврядування та громади залучаються до процесів встановлення правди та меморіалізації, оскільки вони часто виступають колективними жертвами збройного конфлікту та наділені особливим міжнародно-правовим статусом. Формування ефективного репараційного механізму та впровадження заходів із недопущення повторення конфлікту здійснюється спільними зусиллями органів державної влади і місцевого самоврядування”, – сказав аналітик Віктор Філатов.
На його думку, реалізація визначених напрямів має відбуватися за активної участі інститутів громадянського суспільства та міжнародних партнерів на засадах рівноправного партнерства.
“Таке партнерство повинно формуватися вже на етапі розроблення проєктів нормативно-правових актів та визначення пріоритетних питань постконфліктного розвитку. Кожен напрям Стратегії передбачає запровадження чітких механізмів координації з однозначним розмежуванням компетенції та повноважень між усіма суб’єктами”, – зазначив він.
Другий розділ Національної стратегії слугує засадничою основою формування державної політики у сферах безпеки і оборони, економіки, соціального захисту, освіти, правосуддя та діяльності правоохоронних органів. Визначені напрями становлять довгостроковий вектор нормотворчої та управлінської діяльності органів влади і територіальних громад на найближчі роки та десятиліття.
Висновки
Основою будь-якої стратегічної політики є чітко визначені напрями, що поєднують у собі аналіз проблем, стратегічні цілі та конкретні завдання. Національна стратегія перехідного періоду не є винятком. Її напрями сформовані на основі узагальненого міжнародного та національного досвіду і охоплюють ключові сфери, які неминуче актуалізуються після завершення активної фази збройного конфлікту.
До таких напрямів належать:
- інституційні реформи та реінтеграція тимчасово окупованих територій;
- кримінальне переслідування та притягнення винних осіб до відповідальності;
- пошук правди та меморіалізація;
- стягнення репарацій та відшкодування шкоди жертвам конфлікту;
- забезпечення неповторення збройного конфлікту.
Кожен із цих напрямів є самостійним і водночас взаємопов’язаним елементом цілісної системи перехідного правосуддя та передбачає застосування комплексу правових, інституційних і політичних інструментів, спрямованих на відновлення демократичних інституцій, зруйнованих або деформованих внаслідок системних воєнних злочинів держави-агресора.
Запропоновані напрями ґрунтуються на позитивному зарубіжному досвіді та водночас виконують роль ідеологічної основи постконфліктного розвитку України, уособлюючи принципи сталого розвитку, невідворотності відповідальності, формування національної пам’яті та справедливої компенсації шкоди жертвам воєнних злочинів.
_____________________________________
Матеріал підготовлений у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнаро
дного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.