ПОДІЛИТИСЯ

Правозахисна група «СІЧ» розповідає про людей, яких у широкому загалі не прийнято називати, а тим більше – називати коректно.

«Ненависть – це вища, об’єктивна форма страху… Ненависть – наслідок страху, адже спочатку ми боїмося, а вже потім ненавидимо. Дитина, яка боїться темряви, подорослішавши, темряву зненавидить…»

Сіріл Конноллі

Часто це відбувається без дурного умислу, просто через незнання. Для прикладу. «Наркоманам тут не місце», – Новий канал; «Діти з обмеженими можливостями», – Інтер; «Соціальні гарантії повій», – законопроект на сайті Верховної Ради; «… поселився табір циган», – ICTV; «даунята, аутята, секс-меншини, особи кавказької національності…» Ми щиро впевнені, що Інтер не хотів бути некоректним до дітей з інвалідністю, але так вже сталося і це формулювання було трансльовано мільйонам телеглядачів. А бувають ще «важчі» теми – про секс-працівників, геїв, людей з наркотичною чи алкогольною залежністю… І тим, хто працює з вразливими категоріями громадян в правозахисній чи журналістській сферах – непогано було б орієнтуватися в загальноприйнятих коректних формулюваннях задля того, аби не поглиблювати стигму, не транслювати мову ненависті та не боятися називати тих, кого насправді можна називати.

Ті, кого не можна називати: неетична лексика, частина І. ВІЛ.

DP8kluEX0AUuo6w
Табуйованість складних і не завжди однозначних тем в суспільстві – справа звична. Мало хто з батьків, наприклад, готовий відверто і повно говорити з дітьми на тему сексу та засобів контрацепції, одностатевих стосунків і «тих самих» хвороб… Максимум, потрапить на очі страшний плакат «про чуму ХХ століття», а на уроці з БЖД натягнуть на банан «гумовий виріб номер два». Потім хтось стає правозахисником, хтось – журналістом, і хоче-не хоче – має розумітися на коректній лексиці, яка б запобігала стигматизації. Втім, широкої популярності ідея говорити про такі речі толерантно, але прямо – не набула. Тож давайте розбиратися.

Проект правозахисту людей, які живуть з ВІЛ, туберкульозом та вразливих груп населення, який УГСПЛ реалізовує спільно з Всеукраїнською мережею ЛЖВ – це якраз про те, як позбавлятися стигми та надавати допомогу тим, хто її потребує. А ще – виведення проблеми в публічну площину, озвучення та дискусія щодо шляхів вирішення, максимально коректне і термінологічно правильне.  Основна абревіатура, яка звучить в цьому проекті – ЛЖВ. Людина, яка живе з ВІЛ.

За загальносвітовими тенденціями, людина завжди ставиться перед подальшими характеристиками, тому що, в першу чергу, це людина, а наявність інвалідності, аутизму, ВІЛ-інфекції, чи алкогольної залежності – характеристики другорядні. Всі інші словосполучення, які ми подекуди чули й чуємо – ВІЛ-інфікований, носій ВІЛ, хворий на СНІД – це приклади некоректної лексики, яка поглиблює стигму і аж ніяк не сприяє зваженій дискусії. І самі ВІЛ та СНІД – не чума, не хвороба «загниваючого капіталізму та антисоціальних елементів», а вірус і синдром. А людина, яка має позитивний тест на ВІЛ – не заразна (від якої можна заразитися, підхопити заразу), а інфікована. Чи не правда, є різниця?

До речі, з теперішнім рівнем та якістю медикаментозної підтримки, все більше людей приходять до висновку, що ВІЛ – швидше хронічне захворювання, контрольоване за правильного лікування, але ніяк не смертельний вирок. Звісно, все залежить від часу виявлення – чим раніше, тим краще.

Ми впевнені, що ця інформація є загальновідомою, але про всяк випадок нагадаємо – інфікуватися ВІЛ в побуті неможливо. Достатня кількість вірусу є лише у рідинах: крові, спермі, вагінальній секреції та грудному молоці. Через слину, піт, сльози, рукостискання, укуси комах інфекція не передається. Найбільш небезпечний контакт – кров у кров.

Плавно переходимо до груп, які знаходяться у зоні більшого ризику інфікування. І тут слід пам’ятати, що набуття ВІЛ-позитивного статусу – не завжди є наслідком специфічної ризикованої поведінки; могло статися банальне переливання крові багато років тому, незахищений статевий акт, пологи, або грудне вигодовування ВІЛ-позитивною мамою. Але, справді, користування спільним шприцом для введення ін’єкційних наркотиків чи надання секс-послуг значно підвищують ризик.

За загальносвітовими тенденціями, людина завжди ставиться перед подальшими характеристиками, тому що, в першу чергу, це людина, а наявність інвалідності, аутизму, ВІЛ-інфекції, чи алкогольної залежності – характеристики другорядні. Всі інші словосполучення, які ми подекуди чули й чуємо – ВІЛ-інфікований, носій ВІЛ, хворий на СНІД – це приклади некоректної лексики, яка поглиблює стигму і аж ніяк не сприяє зваженій дискусії.

До людей, вразливих до ВІЛ, ми детально повернемось в наступних статтях, адже тут стільки дискримінації й стигми, що на дисертацію вистачить. Поки – виключно формулювання.

Люди, які вживають ін’єкційні наркотики (ЛВІН). Саме так називають осіб, які споживають наркотики ін’єкційно. Не «нарік», не «торчок», не наркоман чи наркоманка. Загалом, як ми й зазначали раніше, питання дискримінації й захисту прав людей з наркотичною залежністю потребує окремої просвітницької роботи – від розповіді про замісну підтримуючу терапію до аналізу позитивної практики легалайзу в інших країнах.

Осіб, які надають сексуальні послуги в обмін на матеріальні блага, варто називати секс-робітницями чи секс-робітниками. Проститутки, повії, шльондри – це для малоосвічених громадян та деяких народних депутатів. Трохи застаріла, але ще вживана абревіатура РКС – робітник(ця) комерційного сексу.

Чоловіки, які практикують секс з чоловіками (ЧСЧ) – це чоловіки, які позиціонують і ідентифікують себе як чоловіки, але практикують сексуальні стосунки з представником своєї статі. ЧСЧ та геї – це не одне й те саме, оскільки основним критерієм у цьому випадку є питання ідентичності. Прямо до людини в такий спосіб навряд чи доведеться звертатися, але орієнтуватися в термінології та відмінностях – варто.

Цільовою аудиторією проекту також є люди, хворі на туберкульоз, позбавлені волі та колишні ув’язнені, жінки, які живуть з ВІЛ та підлітки, яких торкнулась епідемія. Ми тут зупинятися не будемо, хіба що порадимо не називати ув’язнених «зеками».

Ми можемо підсумувати коректні формулювання, які необхідно вживати: люди, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), люди, які вживають ін’єкційні наркотики (ЛВІН), секс-робітники або робітники комерційного сексу (РКС), чоловіки, які практикують секс з чоловіками (ЧСЧ).

Повернемось до самої інфекції. ВІЛ – це не кара Божа за розпусне життя, не чума і не вирок. Жахлива моралізаторська «соціальна реклама» кінця минулого століття глибоко в’їлась у свідомість, залишивши по собі два найбільш відчутних сліди: стигматизацію людей з ВІЛ і відчуття тваринного жаху під час експрес-тестування. Налякала, але епідемію не зупинила. Люди не перестали займатися незахищеним сексом, надавати послуги інтимного характеру і вживати ін’єкційні наркотики, але тестуватися – їм лячно, «чума ХХ століття» за звичкою прирівнюється до швидкої, жахливої смерті та вигнанню з суспільства здорових людей. І для того, щоб це уявлення змінити – треба не боятись говорити, говорити багато і правильно. Адже страх перед словом лише підсилює страх перед тим, що воно означає.

Марина Давидова,

координаторка проекту, громадська приймальня УГСПЛ при ГО «ПГ «СІЧ», м. Дніпро

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут