ПОДІЛИТИСЯ

Правозахисна група «СІЧ» продовжує правозахисний лікнеп. Цього разу координаторка Групи розповідає про те, що таке дискримінація і як із нею можна легально боротися.

Марина Давидова, координаторка проекту, громадська приймальня УГСПЛ при ГО «ПГ «СІЧ», м. Дніпро

Слово «дискримінація» зараз лунає ледь не на кожному кроці, особливо після правозахисних заходів, які мають широкий розголос в суспільстві. «Ти не відкрив мені двері в машині, ти мене дискримінуєш!», «Чого ти зі мною сперечаєшся, це дискримінація!», і подібні до цього дурниці періодично починають гучно звучати на вулицях і в соціальних мережах. Так, слово красиве, інтригуюче, і щось там про прокачку власних прав, але достеменно що це і про що – мало хто розбирається. Давайте спробуємо разом.

Звідки ноги ростуть?

Волтер Ліппман

Вони ростуть з 1922 року, коли журналіст Волтер Ліппманввів в обіг термін «стереотип», яким він позначав узагальнене переконання щодо тої чи іншої групи людей. Термін прижився, його забрали собі соціологи і психологи, поширивши дію на узагальнене уявлення не тільки про людей, але й про явища, предмети і т.д. і т.п. Узагальнене, спрощене, стійке, часом категоричне уявлення чи судження – це і є стереотип. Дуже важливим в попередньому реченні є слово «уявлення». Візьмемо стереотип щодо дівчат з, наприклад, Швеції. Нам вони ввижаються всі як одна білявками з блакитними очима, грубуватими рисами обличчя, високими і моцними, з широкими плечима та крутими стегнами. І нам не треба передивлятися світлини всіх жінок країни (а там, знаєте, різноманіття) для того, щоб співставити відсотки і зібрати образ еталонної шведки, ми її вже УЯВИЛИ і більш-менш знаємо, як вона виглядає. З цього витікає наступне питання. Чи всі стереотипи шкідливі? Шведці з будь-яким кольором очей та волосся є хоч якась справа до того, що про неї собі напридумували українці, поляки чи японці? Аж жодної. І німець коли від когось почує, що всі німці заощадливі, може сказати «Ну, ок» і піти далі. Це – нейтральний стереотип. Є стереотипи позитивні, наприклад, про грузинську гостинність. Наукою не доведено, який відсоток серед грузинів хлібосоли, а скільки відлюдників, але уявлення є і воно працює на імідж людей та туристичну привабливість Грузії. Але найчіпкіші, найнеприємніші – негативні. Всі роми крадуть і торгують наркотиками, всі діти заможних батьків купили собі права, всі собаки породи бультер’єр мріють з’їсти дитину хазяїна, всі білявки – дурні, всі жінки – меркантильні, всі особи в хіджабах – потенційні терористки. Такі стереотипи передаються з покоління в покоління анекдотами і страшилками, міцно підтримуються у ЗМІ («лицо кавказской національности изнасиловало…»), історії переповідаються з вуст у вуста і коли трапляється знайомство з білявкою чи бультер’єром включається секундна готовність вигукнути: «Аааа-га! Я так і знав, вони всі такі!»

Ліричний відступ. Взагалі в поважному товаристві використання слів «всі», «ніхто», «кожен» і т.д. сприймається як маніпуляція або як… маніпуляція. Допустимі варіанти: «в цьому салоні всі весільні сукні білі», «вчора на гарячу лінію ніхто не зателефонував», «кожна померла людина колись народилася» – є або 100% вибірка, або 100% факт. Недопустимі варіанти: «всім відомо (загальновідомо), що геї ненавидять гетеросексуалів»; «ніхто так себе не поводить!»; «кожна жінка мріє вийти заміж». Маніпуляція – зло, до того ж така невитончена.

Так все ж таки, стереотип – це погано? І так, і ні. Стереотипи пришвидшують реакцію, не навантажують мізки, дозволяють діяти швидше. Але в той самий час і обмежують бачення світу, та й подекуди дратують. Наприклад, стереотип підказує, що гуляти серед ночі повз темні гаражі, де розпиває спиртні напої якась невідома компанія – поганий план, і ця підказка може направду зберегти життя та здоров’я. Добре. Але водночас це можуть бути випускники фізтеху, які святкують написання дипломних робіт, і знають та готові розповісти таке цікаве про цей світ, чого в жодній книжці не написано, а стереотип не пустив до інформації, налякав. Погано.

Чи образ жінки-матері-берегині, яким дівчат починають мурижити ще зі старших класів школи, і далі з кожним роком все інтенсивніше. А наречений є? А коли заміж? Мамі хочеться онуків… Погано? Погано. Дратує? Дратує. Керуватися чи не керуватися – вибір кожного, важливо усвідомлювати наявність стереотипів у власній голові і за потреби вміти їх вимикати.

Українські жінки-військові. Фото Міністерства оборони

А коли вчасно не опановано процес вимкнення стереотипів, формується упередження. Наприклад. З дитинства запам’яталися рядки пісні «не любити хлопця, не любити хлопця з чорними бровами», потім чорнобрива любов завдала болю – і все. Всі чорнобриві – страшні потвори, навіть заговорювати з ними не варто, не то, щоб дружити чи брати на роботу. Це типове упередження. А от тоді, коли чорнобривому відмовлять у прийомі на роботу через чорнобривість – це вже ми маємо дискримінаціюСтереотип – оцінка, враження, шаблон; упередження – негативна установка; дискримінація – дія, яка порушує права людей через певні ознаки.

Ліричний відступ: «жінки – ніжні, тендітні створіння» (с); «жінка (ніжне і тендітне створіння) не створена для деяких видів робіт» (у); «на цю роботу/посаду ми жінку не візьмемо, вона не створена і не впорається» (д). Дискримінація розглядається як одиночний випадок (конкретну Машу Іванову не взяли на роботу, тому що вона молода мама) і усталена практика (не тільки Машу Іванову не взяли на роботу, роботодавці взагалі намагаються не брати на роботу молодих мам, вводячи обмеження щодо статі, віку тощо в оголошенні). Множинна дискримінація не виникає з вакууму, це продукт суспільно прийнятної поведінки, напрацьованої протягом тривалого часу, коли певні групи отримують привілеї, а інші обмежуються в правах. 

Ознаки, за якими…

Наведений нами вище приклад про чорнобривість міг здатися комусь смішним, але він насправді є доволі показовим щодо різноманіття приводів, за якими людина може зазнавати дискримінаційного поводження. Всі, абсолютно всі люди мають певний набір ознак, таких як: вік, стать, колір шкіри, етнічне походження, громадянство, релігійність чи її відсутність, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, майновий стан, сімейний стан, політичні погляди, стан здоров’я, мова тощо. Ознаки можуть бути незмінними і набутими. Наприклад, етнічну приналежність індуса змінити навряд чи вийде, а от ознака «вік» зміниться для більшості людей протягом життя і оголошення про вакансію «до 35 років» заграє новими дискримінаційними барвами. До того ж не забуваймо, що люди схильні фантазувати і не обов’язково реально мати певну ознаку, щоб зазнати дискримінації. Епатажний хлопець-гетеро запросто може бути звільнений через «підозру на гейство», і це теж привід захищати свої права.

Сексистська реклама у Сумах, демонтажу якої домоглася Омбудсман. Фото – Центр інформації про права людини

Що каже законодавство?

Законодавство формулює визначення дискримінації, складає перелік ознак, за якими дискримінувати заборонено, озвучує виключення.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Заборона дискримінації): «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Перелік завжди відкритий, тобто в пункт «за іншою ознакою» можна додати те, що не прописано в документі. Існують також і винятки, які передбачають відступ держави від взятих на себе обов’язків по недискримінації під час надзвичайних ситуацій, ст. 15 «Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом». Може дискримінувати, але дуже обережно, в надзвичайній ситуації і під контролем Генерального секретаря Ради Європи.

Звернемось до національного законодавства. Конституція України каже, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21); «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст. 24). Ми бачимо тут відкритий перелік, але як завжди є багато але. Саме для вирішення цих «але» були прийняті наступні закони:

  • Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні (читати тут), який ще раз забороняє дискримінацію за відкритим переліком ознак, дає визначення поняттю та формам дискримінації, визначає сфери застосування закону, повноваження органів влади та Омбудсмана, дає механізм оскарження. Саме в цьому документі зазначено, що ознака може бути не тільки дійсною: «…або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними». Також в законі згадується про позитивну дискримінацію. «Позитивні дії – спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України». Прикладом позитивних дій є квотування частки жінок, які обираються до органів влади чи квота для людей з інвалідністю на виробництвах.
  • Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (читати тут). В ньому йдеться про рівні права, механізми забезпечення та протидію насильству за ознакою статі. Закон цей був прийнятий у 2005 році, останні зміни вносилися у 2017-му, а віз домагань і насильства і нині там…

Ліричний відступ і цікавий акцент. В Конституції України про рівні права двох статей сказано наступне: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей…». Тобто чоловіки ці права мають і мали від народження, а жінок зараз підтягують до їхнього рівня. Ми ні на що не натякаємо, просто спостереження. 

  • Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (читати тут), який в грудні 2017 року нарешті змінив ім’я у відповідності до європейських норм. Раніше він називався «… захищеності інвалідів…», і від того ставало млосно всім правозахисникам, адже недискримінація починається з толерантної лексики, а в ній давно прийнято на перший план виносити людину, а вже потім її особливості (людина з інвалідністю; людина, що живе з ВІЛ і т.д.), інвалід – це як наліпка не валідний, не гідний. В законі забороняється дискримінація, декларується забезпечення доступності всіх сфер життя, прописуються соціальні навантаження на державу і повноваження органів влади.

Читати: Ті, кого не можна називати: неетична лексика. Частина 1. ВІЛ

  • Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (читати тут) встановлює «правила гри» для ВПО, соціальні гарантії і, звісно ж, забороняє дискримінувати внутрішньо переміщених осіб. Як він працює – розповість чи не кожен другий переселенець, який намагався винайняти житло чи влаштуватися на роботу на мирній території. За такою ознакою, як штамп прописки в паспорті, не дискримінує тільки лінивий або соціально свідомий. Державні органи не ліниві і не свідомі. Звичайні громадяни України з паспортом громадян України не можуть вільно селитися і зніматись з місця на території України, зобов’язані обліковуватися за місцем перебування і впускати чужих людей до себе в дім «з метою обстеження житлово-побутових умов». До того ж тоді, коли це зручно чужим людям, не хазяїну. Додайте контроль за переміщеннями, зняття виплат за найменшої нагоди і відніміть виборче право. Півтора мільйони внутрішньо переміщених недискримінованих осіб…

DSC_0342Акція з вимогою ухвалення закону щодо виборчих прав внутрішніх переселенців. Київ, 2018

  • Про рекламу (читати тут), який забороняє «вміщувати твердження, які є  дискримінаційними за  ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності,  статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб» (ст. 8).
  • Про зайнятість населення (читати тут), в якому гарантується право на захист від проявів дискримінації та забороняється зазначати в оголошенні про вакансії обмеження, які не стосуються робочих вимог до кандидата.
  • Кодекс законів про працю України (читати тут) – скандальний і багатостраждальний документ, в якому попри всі війни таки було згадано слово «гендер» і навіть сексуальну орієнтацію: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання». На даний момент це документ з найрозгорнутішим переліком ознак дискримінації, і наявність в ньому сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності і захворювання на ВІЛ/СНІД – це безперечна перемога, яка дає змогу правозахисникам і юристам діяти невідкладно, а не намагатися довго і нудно засунути порушені права свого клієнта в розмите «та інше».

Читати: Юристи УГСПЛ виграли судову справу щодо скасування перевірок вимушених переселенців

В контексті дискримінаційного і антидискримінаційного національного законодавства неможливо не згадати Наказ МОЗ України №1254  від 13 жовтня 2017 року «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 року № 256», який скасовував наказ МОЗ (переглянути його можна тут) про затвердження переліку важких, небезпечних і шкідливих робіт, на яких забороняється застосування праці жінок.

З відносно свіженького і гучного – Закон про рівні права і можливості чоловіків та жінок в армії (читати тут). Під обурене бухтіння прихильників патріархату і схвальні посмішки європейських генералок Рада прибрала статеву різницю з законів про несення військової служби. Будувати кар’єру, укладати контракт, обіймати посади і виконувати обов’язки тепер можуть не просто жінки, а жінки після 40 років. Погодьтесь, одним махом і гендерну нерівність і ейджизм – це сильно, це похвально. Як ми бачимо, закони є. Багато і наче непогані, але…

Що робити якщо?

Вас не взяли на роботу через вік, більший за бажаний роботодавцем; від вагітної жінки вимагають звільнитися за власним бажанням; дитина з інвалідністю не може навчатися в загальноосвітній школі через брак доступності; дівчинку в хіджабі не взяли до музичної школи; студента-гея відрахували через його орієнтацію; людині, що живе з ВІЛ, відмовили у наданні медичних послуг; рому не оформили банківську картку; переселенця позбавили пенсійних виплат на підставі підозри в перетині лінії розмежування. І т.д. і т.п.

Це дискримінація. Грубе порушення національного і міжнародного законодавств, утиск, обмеження прав і свобод. Коротенький план дій:

  • Усвідомити, що це не «ай, ну і біс з ними», а серйозне порушення прав людини, гарантованих національними та європейськими законами; що толеруючи і замовчуючи дискримінацію ми власноруч віддаляємо верховенство права в державі та ставимо під удар інших; що хоч Україна і не країна прецедентного права, але виграшна судова справа стане дуже помічною в інших процесах на цю ж тему.
  • Зібрати сили і документи, порадитись за потреби з правозахисниками та позиватися до суду або викликати поліцію, якщо справа буде кримінальною.
  • На держслужбовців та працівників органів місцевого самоврядування можна і треба скаржитися по вертикалі влади. Наприклад: вчитель – директор – місцеве управління освіти – міське управління і т.д. Не соромитись писати листи, вимагати письмову відповідь, все охайно складати в теку.
  • Попросити про допомогу можна і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на офіційному сайті є докладна інформація, контакти і форми зворотного зв’язку.

Європейський суд з прав людини. Автор фотто: CherryX per Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0.

Якщо держава Україна в особі відповідних органів і інстанцій не зможе захистити порушені права, залишиться не вихід, але варіант. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) створений для забезпечення дотримання країнами-підписантами зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини та протоколами до неї, та приймає заяви від осіб, неурядових організацій та груп осіб, які вважають себе потерпілими від дій країни всупереч Конвенції. Треба зауважити, що до ЄСПЛ можна позиватися тільки коли всі національні судові інстанції вже пройдено і отримано рішення не на користь позивача. З дати проголошення останнього рішення має пройти не більш ніж півроку. Судитися з державою в Європі – процес не швидкий, але і не вельми затратний. В результаті – рішення ЄСПЛ, яке є обов’язковим для виконання усіма країнами, що підписали Конвенцію. А це по-перше грошова компенсація потерпілій стороні, а по-друге (і це важливіше) – судовий прецедент, який полегшить боротьбу наступника за свої права і в масі призведе до того, що дискримінувати людей стане для початку не вигідно, а надалі – соромно і неприйнятно в пристойному товаристві.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут