Останній місяць не вщухають дискусії щодо скасування перевірок вимушених переселенців за місцем їхнього фактичного проживання для отримання пенсій та матеріальної допомоги. На думку правозахисників такі перевірки, які проводяться з червня 2016-го, є ганебною практикою, яка порушує конституційні права громадян України. Зокрема, обмежує їхнє право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Суть перевірки полягає в тому, що представники органів соціального захисту, чи інших органів влади, приходять до переселенців додому і складають акт, яким засвідчується факт наявності особи за зареєстрованим місцем перебування. За відсутності переселенця, він позбавляється права на виплати.
Нагадаємо, ще 26 червня 2017 року, за позовом правозахисників, Окружний адміністративний суд Києва скасував нормативні акти КМУ (окремі пункти Постанови Кабміну №365 – п. 7, 8, 9, та 13), що зобов’язують вимушених переселенців проходити перевірки.
4 липня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд відхилив скаргу Кабміну та залишив рішення першої інстанції в силі, що дало привід правозахисникам порадіти перемозі. Однак уже 7 серпня уряд звернувся з Касацією до Верховного Суду.
У своєму роз’ясненні Мінсоцполітики визнає, що судове рішення скасовує низку норм, пов’язаних з контролем за виплатами для переселенців. Проте у Міністерстві вирішили не відмовлятися від перевірок, чіпляючись за окремі пункти, які не були відмінені. Так, у документі наголошується, що судом не були скасовані пункти 10, 11, 14 та 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Ці пункти регламентують право комісії, яка призначає, або відновлює виплати вимагати акт обстеження матеріально-побутових умов, що фактично є перевіркою за місцем проживання.
Таким чином, органи соціального захисту не збираються відмовлятися від практики перевірок. Хоча, на наш погляд, логічно, що якщо суд скасовує здійснення перевірок переселенців, то перегляду підлягають усі норми Постанови, які так чи інакше містять ознаки контролю за місцем проживання.
По-друге, логічно після рішення суду розробити новий порядок, який буде позбавлений зазначених аспектів контролю, оскільки вони визнані судом протизаконними. Недаремно правозахисники вимагали скасування ключових і найбільш одіозних за змістом норм, оскільки очікували, що органи соціального захисту апріорі будуть вимушені переглянути й інші, другорядні за змістом норми.
І по-третє, основою будь-якого нормативно-правового акту є не термінологія, а правовий метод, який утворює його фундамент. Таким методом, у нашому випадку, є контроль за місцем проживання. Якщо цей метод визнано судом антиконституційним, то не варто намагатися його видавати за щось інше, адже контроль лишається контролем. Саме тому, на нашу думку, слід обрати новий правовий метод і вже на його основі розробляти нові підзаконні акти.