ПОДІЛИТИСЯ

Поїздки в міста, близькі до зони розмежування, завжди нагадують експедиції в незвідані землі – ніколи не знаєш, що на тебе там очікує. Сухі звіти офіційних структур аніскілечки не відображають реальний стан речей і на місці можна виявити будь-що – від практично померлого населеного пункту до міста, яке відкрило в собі потенціал і почало розвиватися. 
Чергова подорож привела нас до знаку «Попаснянський район». Велика залізна конструкція посічена кулями, деякі пройшли наскрізь. Вздовж дороги – траншеї, бліндажі та укриття. Через поле – труби Світлодарської ТЕС. Війна тут позирає звідусіль тяжким, категоричним зором.
Але, на наш великий подив, у самій Попасній триває життя. Свого часу місто зазнало значних руйнувань, понищена була інфраструктура, є загиблі та поранені серед місцевих мешканців. На теперішній час за допомоги міжнародних гуманітарних та благодійних організацій, а також за кошти обласного бюджету відновлено майже всі будинки, працюють школи, лікарні, вирішуються транспортні проблеми.
Та головне в цьому місті – люди, які не покинули свій край та боролися за нього. Свого часу звідси поїхало багато мешканців, але вони потроху повертаються. Чисельність населення разом з переселенцями майже досягла довоєнного часу. Що приємно вразило: до самоуправління активно залучається молодь. Створена молодіжна рада, юнаки й дівчата вирішують, яким бути місту. Вже знайдено фінансування на відновлення міського парку, починається робота. Попереду ще проект соціального таксі, яке буде слугувати потребам маломобільних осіб та людям з інвалідністю.
Так, роботи ще багато, є серйозні інфраструктурні проблеми, зменшилися обсяги виробництва на підприємствах, зокрема Попаснянському вагоноремонтному заводі, завантаженість вузлової залізничної станції наразі недостатня для повноцінного функціонування. Існують величезні проблеми зі сполученням міст, відокремлених від непідконтрольних Україні адміністративних одиниць та долучених до Попаснянського району. Але загалом в місті зовсім немає відчуття безнадії. Навіть скарги на недостатню кількість суддів (зараз їх двоє на весь район) свідчать скоріше про те, що люди не залишають надії, борються за належне їм: отримання субсидій (потрібно виписати родичів, що поїхали), підтвердження свідоцтва про народження дитини, поновлення пенсії (на жаль припинення ії виплати останнім часом суцільне лихо від ПФУ). Поки в місті працює бюро правової допомоги, без уваги люди не залишаються, та з березня фахівці звільняються – замала заробітна платня. Сподіваємося, двері бюро будуть зачинені не довго. Та й взагалі, віриться лише в краще майбутнє для Попасної.

Моніторинг місцевого індексу прав людини у прифронтових зонах проводиться спеціалістами приймальні Українська Гельсінська спілка з прав людини – УГСПЛ в м. Дніпро на базі ГО «ПГ «СІЧ»». Проект здійснюється за підтримки Норвезька рада у справах біженців в Україні – правова допомога
#NorwegianRefugeeCouncil #NRC #ПрямуємоРазом

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут