ПОДІЛИТИСЯ

У публікаціях та звітах про роботу нашої організації регулярно зустрічається словосполучення “моніторинговий візит”, а відтепер воно зустрічатиметься ще частіше. Вважаємо за потрібне провести невеличкий лікнеп про те, що це таке, як і навіщо робиться та яким чином має відношення до Правозахисної групи “СІЧ”.

Що це?
Моніторинг — це постійне, систематичне збирання інформації з метою спостереження, контролю та прогнозування змін, які відбуваються у суспільстві, його окремих групах, системах чи установах. Його результати служать для обґрунтування та прийняття управлінських рішень, необхідних для покращення ситуації в будь-якій сфері життя.
Моніторити можна що завгодно – стан забруднення водоймів, відсоток україномовного контенту на радіо, якість надання послуг у ЦНАПах і т.д. і т.п.
Ми, звісно ж, говоримо про дотримання чи порушення прав людини і концентруємо увагу на місцях несвободи – установах, куди люди потрапляють не з власної волі та звідки за власною волею не можуть піти.
Моніторинговий візит – можливість побачити, почути та зафіксувати порушення умов утримання, харчування, надання медичної допомоги; застосування жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження відносно осіб, що перебувають у місцях несвободи та мають обмежений контакт зі світом.

Коли ми чуємо “місця несвободи”, в першу чергу на думку спадають колонії, СІЗО, ізолятори тимчасового тримання та інші установи правоохоронної та пенітенціарної систем. І це правильний, але дуже неповний перелік. До місць несвободи також належать:
приймальники-розподільники для дітей,
загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації,
центри медико-соціальної реабілітації дітей,
спеціальні виховні установи,
гауптвахти,
спеціалізовані автомобілі (у тому числі спеціалізовані автомобілі з конвоєм), заклади примусового лікування;
психіатричні заклади;
пункти тимчасового розміщення біженців;
будинки дитини, дитячі будинки-інтернати, притулки для дітей, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, центри соціальної реабілітації дітей з інвалідністю, центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
психоневрологічні інтернати;
геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю;
соціально-реабілітаційні центри.
Цей перелік не є вичерпним і включає в себе заклади та установи будь-якої (не виключно державної) форми власності. Щоправда, приватний сектор надання подібних послуг донині нормативно не врегульований, що сильно ускладнює можливість відстеження якості надання послуг та дотримання прав людини. Але моніторинговий візит, який починається та закінчується на порозі закладу – він теж є результативним, адже вказує на прогалини в законодавстві, які необхідно заповнити.

Як це?
Потрапити до місць несвободи не в якості клієнта або пацієнта складно, але можливо. Наразі існує два основних дієвих механізми, про які ми зараз розповімо.

Стаття 24 Кримінально-виконавчого кодексу України. Вона стосується виключно установ виконання покарань (далі УВП) і дозволяє без спеціального дозволу та в будь-який час безперешкодно відвідувати їх визначеному переліку осіб. Також згідно цієї статті компанію вищезазначеним особам можуть скласти троє медичних працівників та двоє представників засобів масової інформації.
Під час візиту група моніторів вправі безперешкодно, без обмеження в часі, з забезпеченням максимального сприяння працівниками пересуватися територією установ, здійснювати аудіо- та відеозапис, поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб, ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами, спілкуватися з будь-якими працівниками установ та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).

Кримінально-виконавчий Кодекс України діє з 2004 року, а останні правки до ст. 24 були внесені у 2016-му, тож для працівників пенітенціарної системи ці норми не є сенсацією. Однак і на теперішній час існують деякі установи, куди моніторам не так-то й просто потрапити. Наприклад, Бердянська виправна колонія № 77, куди регулярно відмовляють у доступі уповноваженим на це особам. У подібних випадках потрібно викликати поліцію (і іноді сам дзвінок змушує керівництво отямитись), але наразі у нас немає даних щодо службовців, покараних за порушення ст. 24 КВК.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Однойменний закон, що регламентує діяльність, був прийнятий у 1998 році і згідно нього на омбудсмена покладаються функції парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.
18 грудня 2002 року Україною було прийнято Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, який передбачає створення національного превентивного механізму (далі НПМ). У 2012 році змінами у чинне законодавство функції НПМу додалися до обов’язків Уповноваженого і в структурі Секретаріату з’явився новий підрозділ – Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму.
Головна ідея превентивного механізму полягає у запровадженні системи регулярних незалежних відвідувань будь-якого місця, що перебуває під юрисдикцією та контролем держави, де утримуються особи, позбавлені волі. Ці відвідування здійснюються з метою посилення захисту таких осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. На відміну від ст. 24 КВК України, Закон “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” дозволяє відвідувати як установи виконання покарань, так і заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, Міноборони чи Міносвіти (ст. 13 п.8 відповідного Закону).
Для виконання функцій НПМ в Україні була обрана модель “Омбудсман+”, згідно якої до участі у моніторингових візитах, написання звітів та рекомендацій долучаються не тільки державні службовці, а й представники громадськості. Для того, щоб скласти компанію представникам Секретаріату у відвідуванні місць несвободи, громадські монітори мають пройти навчання та отримати Доручення від Уповноваженого. Діяльність громадських моніторів є добровільною та безоплатною.
По закінченню візиту пишеться звіт та у випадках виявлення порушень (вони виявляються у 100% випадків) складаються акти реагування, які передаються Уповноваженим до Міністерства, відповідального за установу. Усунення недоліків контролюється та зазначається у звітах під час повторних моніторингів. Також дані, зібрані під час візитів, лягають у основу щорічного звіту омбудсмена та стають підґрунтям для внесення змін у чинне законодавство.

Незалежно від норми законодавства, яка дозволила монітору потрапити до місця несвободи, є перелік прав, правил та ризиків, у яких варто орієнтуватись. Одним з головних є правило “не нашкодь”. Варто пам’ятати, що монітори з установи підуть, а люди, що утримуються в ній – залишаться, тож у своїх діях завжди варто керуватися пріоритетністю безпеки для клієнта.

Правозахисна група “СІЧ” на початку 2017 року стала частиною Коаліції проти катувань і з тих пір здійснює моніторингові візити на регулярній основі. Спеціалісти СІЧі близько 100 разів заходили до різноманітних установ Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської та Донецької областей, кількість опитаних в’язнів та наданих юридичних консультацій порахувати дуже складно. На початку поточного року одна з спеціалісток стала монітором НПМ та отримала доручення від Уповноваженого ВР з прав людини, що відкрило нам двері до тих установ, які до цього були нам недоступні (психоневрологічних інтернатів, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних центрів, тощо).

Навіщо?

Якщо загальними словами – для того, щоб Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання не просто була ратифікована в Україні, а дотримувалась до останньої крапки.
Якщо ще загальнішими – для встановлення верховенства права в країні.
Наразі достеменно невідомо хто першим сказав, що про стан цивілізованості суспільства можна судити за його відношенням до в’язнів. Ми частково згодні з цим висловом, але хотіли б згадати також про малолітніх, неповносправних, наркозалежних, психічнохворих – усіх тих, хто часто навіть заявити про свої проблеми не зможе. Засуджені мають доступ до мережі Інтернет, телефону, можуть надсилати листи та звертатись до державних чи приватних адвокатів, правозахисників, Уповноваженого з прав людини та регулярно це роблять – і все одно в державі існують Бердянська виправна колонія №77, №25, Харківська виправна колонія №100. Про них знімають фільми, збирають пресконференції правозахисники та б’ють на сполох міжнародні організації – і нічого не змінюється. Можете уявити, що відбувається в установах, де підопічні позбавлені права голосу? Відстежувати наші звіти з візитів відтепер можна буде за хештегом #моніторинг. Не пропустіть, це буде цікаво!

@DIGNITY – Danish Institute Against Torture

#Dignity #Правалюдини #протидіятортурам #правозахист #протидіякатуванням #тортури

Безкоштовна правова та психологічна допомога надається у рамках проєкту: «Боротьба з жорстоким, нелюдським, або принижуючим гідність поводженням чи покаранням і тортурами в Україні, комплексний та міжгалузевий підхід» за підтримки Євросоюзу.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут