В Україні просліджується системна проблема, яка полягає у відсутності ефективного законодавства щодо захисту постраждалих від злочинів. Механізм відшкодування моральної шкоди в Україні практично не розвинений, інститут доказування не досконалий, спрогнозувати суму моральної шкоди можливості немає. Практикою та наукою визначено орієнтовний перелік критеріїв, за якими можна встановити факт спричинення тій чи іншій особі моральної шкоди. Але дані критерії є загальними і їх можна вивести із наведеного вище розуміння моральної шкоди за Цивільним кодексом. В той же час, у разі встановлення факту заподіяння особі моральної шкоди, виникає проблема визначення її розміру.
Очевидним є те, що довести факт заподіяння моральної шкоди та їх розмір речовим доказом або документально майже неможливо. А тому найбільш прийнятним, адекватним та практично доцільним доказом в подібного роду ситуації є показання осіб, які стали свідками того, як особа переносила ті чи інші страждання, заподіяні їй.
Як правило, багато хто вважає, що відшкодування моральної шкоди в Україні є явищем, що важко втілюється у реальність, а якщо і втілюється, то таке відшкодування є символічним і не виконує компенсаційної функції.
Треба зазначити, що законодавство не передбачає презумпцію моральної шкоди – тобто факт нанесення моральної шкоди має бути доведений. А відповідач повинен довести відсутність вини у нанесенні моральної шкоди, при цьому позивач не зобов’язаний доводити її наявність. Проте суддя КЦС звернув увагу, що позивач може скористатися своїм правом доведення вини відповідача, адже від його участі та активності значним чином буде залежати рішення суду.
На сьогодні визначення розміру моральної шкоди є прерогативою суду. Сторони можуть лише пропонувати суду свої варіанти.
Розмір відшкодування є предметом доказування, а отже, позивач має довести суду, що пропонований ним розмір компенсації відповідає його стражданням.
Внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України були порушені права постраждалих, передбачені розділом II Конституції, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, а також були порушені права, зокрема право на життя, право на повагу честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.
Збройна агресія Російської Федерації проти України та окупація частини території Донецької та Луганської областей постраждалим завдано істотна моральна шкода. До початку збройної агресії та окупації частини території Донецької та Луганської областей, постраждалі мали налагоджений побут і можливість вести повноцінне життя, зазнали моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкали, відчували страх та безпорадність.
Верховний суд України в п.9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4 звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою від 29 листопада 1985 р. вказано, що жертви злочинів мають право на найшвидшу компенсацію за заподіяну шкоду відповідно до національного законодавства.
Моральні страждання та втрачене здоров’я неможливо «виміряти» так, як це можна зробити з матеріальною шкодою. До того ж у п.6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 №35-13/797) зазначено, що «моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи». Отже, будь-яка компенсація не може бути сумірною стражданням. Відповідно, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Деякі форми моральної шкоди, включаючи емоційний розлад, за своєю природою не завжди можуть бути предметом конкретного доказу (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (от 28 травня 1985 г., Series А, №94, §96).
У справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Це підтверджує висловлену раніше думку, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним та таким, що потребує копіткого дослідження в кожному окремому випадку (КЦС від 28.03.2018 (справа №757/32334/15-ц)).
Кожна людина унікальна і по особливому проживає свій стрес, своє страждання, психічну травму, кожній людині потрібна особлива форма зусиль для адаптації до чинників шкоди. Кожне страждання індивідуально, тому не може бути «стандартних сум» компенсації, уніфікованих під кожного постраждалого.
Постраждалі внаслідок війни, втрату майна, здоров’я, близьких, спокою та стабільності, ніколи не зможуть забути тих пережитих страждань. Свої негативні переживання вони ніколи не зможуть «викинути з голови», вони до кінця життя будуть їхньому житті.
П. 5.1. Розділу 5 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 №35-13/797) встановлює, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, з’ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння постраждалим моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння постраждалим моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,
за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Юлія Полєхіна, юристка Громадської приймальні УГСПЛ на базі Правозахисної Групи “СІЧ”.