За чотири роки війни жертвами збройної агресії Росії стали 12 тисяч мирних мешканців. Понад 9 тисяч отримали поранення, а більше 3 тисяч – загинули. Такі дані ООН. На жаль, вони не остаточні, а кількість поранених та загиблих продовжує зростати.
Серед поранених і Олександр Бондаренко з Дніпропетровщини, який звернувся до Правозахисної групи «СІЧ». 31 травня 2014-го він був скалічений бойовиками, коли випадково наскочив на їхній блокпост. У його автівці знайшли кілька пар берців, пару комплектів військової форми та консервацію, які Олександр збирався віддати українським бійцям. Коли ж на телефоні раптом задзвонив ще й гімн України – бойовики просто відкрили вогонь. Тоді чоловік дивом вижив, але тяжкі поранення призвели до інвалідності. В усіх документах зазначається, що Олександр отримав інвалідність через… загальне захворювання. І таких як Олександр – тисячі. Ситуацію коментує юрист Громадської приймальні УГСПЛ у Дніпрі Володимир Плетенко:
«Якщо українські військові мають чітку процедуру отримання грошової компенсації за поранення, то прості мешканці уже п’ятий рік залишаються абсолютно беззахисними. Їм не належить жодних компенсацій. Лікуватися та відновлювати здоров’я вони будуть за власний кошт. Навіть статус цих людей досі неврегульований. Доходить до абсурду: якщо вірити медичним довідкам, то в Україні в останні чотири з’явилась дивна «хвороба», яка лишає сліди у вигляді куль та уламків.
Що каже Європейська конвенція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів? Однозначно сплачувати компенсацію. За витрати на лікування, госпіталізацію, поховання, втрату годувальника. В українському цивільному кодексі теж передбачено: якщо злочинця не встановлено, то тоді держава мусить відшкодувати шкоду, завдану здоров’ю внаслідок злочину. Однак, процедура повинна бути виписана у окремому Законі, якого досі не існує…
Є ще один Закон – «Про боротьбу із тероризмом», у якому передбачена компенсація тим, хто постраждав в результаті АТО. Однак, як і в цивільному кодексі, законодавець відсилає нас до іншого правового акту, якого теж досі не прийняли. До того ж Україна досі не ратифікувала Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, тому не варто сподіватися, що найближчим часом ситуація зміниться.
Щоправда, можна звернутись до суду про стягнення моральної шкоди з держави і така практика існує, однак процеси можуть тривати роками, а шанси на виграш мізерні.
Ще один варіант захисту поранених – кримінальне розслідування, яке дозволить відшукати винних, щоб у подальшому витребувати з них компенсацію. Та, як показує практика, слідство затягується, слідчі дії не проводяться, а доступу на окуповані території нема. Єдиний вихід, на нашу думку, звертатися до Європейського суду з прав людини зі скаргою на неефективне розслідування та проханням стягнути з держави України та держави-агресора моральну компенсацію».