Приблизно чверть мільярда людей у всьому світі хоча б раз у житті вживали наркотики. 12% з них вже є наркозалежними, вони не в змозі самостійно впоратися з цією проблемою і потребують спеціального лікування. Щорічно від передозування наркотиків, в основному опіоїдів, гинуть не менше 190 000 чоловік. Більшість з них – молодь. Найбільша кількість наркозалежних зафіксована в США – 28,6 млн чоловік у віці від 12 років. Таку сумну статистику було оприлюднено під час 61-ї сесії Комісії з наркотичних засобів при Організації Об’єднаних Націй. Генсек ООН Антоніу Гутерріш, звертаючись до учасників комісії, закликав їх намітити «найбільш підходящий і збалансований курс» боротьби з експансією наркотиків: покінчити з організованою злочинністю і забезпечити захист і лікування наркозалежних осіб. Усвідомлення цієї проблеми на такому високому рівні відбулося набагато раніше. Більше десяти років тому інший генсек ООН, Кофі Аннан, з сумом констатував: «Наркотики знищили багато життів, але неправильна наркополітика – ще більше!».
Що коїться у нас?
В Україні щорічно від наркотиків гине близько тисячі людей, незалежні експерти вказують фактичну смертність 10-12 тис.
Від пов’язаних із вживанням наркотиків хвороб – ВІЛ/СНІД, вірусні гепатити, специфічні онкозахворювання, туберкульоз – в Україні помирає 120 тис. осіб на рік
З січня по травень 2020 року в Україні захворіли на ВІЛ через нестерильні ін’єкції наркотиків 2 180 людей.
42% осіб, що отримують замісну підтримувальну терапію (ЗПТ), мають ВІЛ-інфекцію, більш ніж 60% мають вірусні гепатити. Багато хто має або мав туберкульоз.
За даними Інституту метрики і статистики Вашингтонського університету, Україна посідає третє місце в світі за ризиком смертності через вживання наркотиків, п’яте місце в світі за рівнем смертності через зловживання седативними речовинами та шосте місце в світі за рівнем непрацездатності.
Як долають?
Після проголошення в 1991 році Незалежності України і з початком інтеграції нашої держави в глобальні процеси світового співтовариства, суспільство отримало не лише перспективи розвитку та модернізації, але й негативні наслідки, серед яких поширення наркозалежності та наркозлочинності. Україна стала не тільки країною з масовим поширенням психоактивних речовин (ПАР) і, як наслідок, збільшенням кількості випадків залежності, а й транзитною зоною в основних міжнародних наркотрафіках.
Слід зазначити, що ще декілька років тому в Україні не було єдиної державної стратегії з протидії поширенню наркотиків. Лише 28 серпня 2013 року Кабінет міністрів схвалив Стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року.
Вона була побудована насамперед на гуманістичній спрямованості, увага акцентувалась на дотриманні основних прав і свобод споживачів наркотиків. Однак на практиці діє кримінально-репресивний підхід, в рамках якого особа, що вживає ін’єкційні наркотики, розглядається не як хвора людина, котра потребує лікування і допомоги, а як злочинець. Досвід і статистика показують, що цей шлях є хибним. Наркобізнес стає ще більш латентним і небезпечним; збільшення кількості кримінальних справ у 2008-2011 роках (дані МВС) не призвело до зменшення кількості наркоспоживачів, що стоять на відповідному обліку, а, навпаки, дало зворотний ефект і максимальну цифру – 163 000 чоловік. За даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, в 2011 році Україна посіла перше місце в Європі за кількістю споживачів ін’єкційних наркотиків.
Обравши шлях боротьби не з наркотиками, а зі споживачами, Україна (свідомо чи ні) сприяла маргіналізації та стигматизації цієї групи громадян, що, у свою чергу, призвело до вибухового розповсюдження в середовищі захворювань, що передаються контактом з кров’ю та статевим шляхом.
В новітній політичній історії подекуди з’являються партії та окремі діячі, які декларують гуманізацію наркополітики, однак до практики ще не дійшло.
А от спроба зробити її суворішою сталась нещодавно і була майже вдалою.
17 січня 2020 року у Верховній Раді було зареєстровано проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними (№2784). Його авторами є ряд депутатів від партії «Слуга народу».
Документ передбачає посилення відповідальності за все: виготовлення, виробництво, придбання, зберігання, перевезення та збут.
З нововведень:
– відповідальність за пропаганду;
– примусове лікування особи, «хворої на наркоманію»;
– відповідальність для батьків за ненаправлення дитини на медобстеження для встановлення факту вживання наркотиків;
– придбання сильнодіючих речовин людьми, які за станом здоров’я потребують знеболюючих засобів, стало б можливим тільки за електронними рецептами.
Правозахисна та благодійна спільноти здригнулись від жаху, усвідомлюючи перспективи цього рішення, і звернулись до парламентарів з відкритим листом щодо недопущення прийняття Проекту закону № 2784.
Чи цей лист цей мав чудодійний вплив, чи втрутились якісь інші фактори – достеменно невідомо, але 2 червня 2020 року проект було відкликано і знято з розгляду авторами.
З репресіями не склалось, як же ж тоді боротись?
А ось як.
Країна, яка змогла
Історія
Мова піде про далеку Португалію, історія якої, на диво, дещо схожа на нашу.
З 1932 по 1968 рік фактичним очільником Португалії був Антоніу Салазар, який встановив в країні військову диктатуру. У 1968 році він переніс інсульт, у 1970 помер, а через чотири роки в країні відбулася безкровна «Революція гвоздик» – група військових організувала путч, підтриманий широкими масами населення. Незабаром після цього військові передали владу цивільному коаліційному уряду і суспільство раптово стало прогресивним та відкритим. Як до позитивних зрушень, так і до небезпек “великого світу”. В країну повернулися солдати – з Анголи, Мозамбіку та ін., сталося безліч швидких соціальних змін. Свобода ливанула в Португалію в прямому і переносному сенсі. Через маленьку країну на самому краю Європи завдяки її зручному положенню проходив наркотрафік з Африки, Америки, Сходу… Лісабон став парадним входом в Європу для південноамериканського кокаїну, близькосхідного героїну і африканського гашишу. Був справжній вибух доступності наркотиків, люди стали експериментувати з ними. Але це було не так, як в інших європейських країнах. У Португалії наркотики поширилися по всьому суспільству, у всіх соціальних групах – не тільки серед маргіналів або представників меншин, а й в середньому, і у вищому класі, і серед політиків. Занадто швидкому знайомству португальців з широким спектром наркотиків сприяла і відмова від колоній – на батьківщину хлинув потік репатріантів, вже обізнаних у речовинах.
У нульових до проблеми вживання важких наркотиків додалось значне зростання випадків захворювання на СНІД – серед ін’єкційних наркоспоживачів реєструвалося по тисячі нових інфікувань ВІЛ на рік. Португалія вийшла на перше місце в Європі за поширеністю цього захворювання – і багато в чому через ситуацію з героїном. Наркоманія перетворилася в країні в неконтрольовану соціальну проблему.
На 2001 рік Португалія могла похвалитися найсерйознішими проблемами з наркоманією в усьому Євросоюзі – в країні спостерігалась найбільша кількість ВІЛ-інфікованих серед споживачів ін’єкційних наркотиків, по 2000 нових випадків на рік при населенні в 10 мільйонів осіб. Майже 1% населення залежних від героїну, найвищий в ЄС відсоток смертей від СНІДу.
Робота над помилками
Так і не придушивши епідемію за два десятиліття традиційними силовими методами, португальська влада дійшла революційної думки – декриміналізувати зберігання всіх видів наркотиків, боротися з хворобою, а не з людьми.
Для вирішення проблеми було створено комісію з вироблення національної стратегії по боротьбі з наркотиками, до складу якої увійшли лікарі-психіатри, психологи, професори різних португальських вишів. До 1998 року комісія підготувала доповідь, в якій рекомендувала уряду декриміналізувати всі види наркотиків. Метою стратегії передбачалась зміна ставлення до залежних і перекваліфікація наркоманії з кримінальної проблеми в медичну. Покарання за вживання наркотиків запропонували замінити на первинну профілактику, крім того комісія рекомендувала забезпечити безкоштовним доступом до кваліфікованого лікування наркозалежності всіх, хто в ньому зацікавлений.
Комісія підкреслила, що метою стратегії декриміналізації є зниження рівня вживання наркотиків і зловживання ними. Таким чином, як зазначалося в доповіді, рекомендації були спрямовані на наступне:
– переорієнтація на первинну профілактику;
– підвищення якості та розширення потенціалу систем медичної допомоги наркоманам для забезпечення доступу до лікування всім особам, які прагнуть до лікування;
– створення необхідних механізмів, що дозволяють компетентним органам вживати таких заходів, як добровільне лікування наркоманів в якості альтернативи тюремного ув’язнення.
Комісія постановила, що легалізація як альтернатива простій декриміналізації не є життєздатним варіантом значною мірою у зв’язку з тим, що численні міжнародні договори «зобов’язують держави вводити в національне законодавство» заборону на вживання наркотиків. Декриміналізація перебувала в рамках цієї заборони, оскільки португальське законодавство як і раніше забороняло вживання, але вже не класифікувало його як кримінальний злочин.
Важливим обгрунтуванням декриміналізації було і те, що відмова від «таврування ганьбою», з яким пов’язано кримінальне переслідування осіб, які вживають наркотики, повинна була усунути найважливіший бар’єр, що стоїть на шляху тих, хто хоче вилікуватися. Навіть в тих країнах, де вживання наркотиків, як правило, не карається тюремним ув’язненням, – як в Іспанії – ганьба, пов’язана з тим, що людину судять як злочинця, зберігається. Португальська політика безпосередньо спрямована на недопущення громадського осуду.
У 1999 році Рада міністрів федерального уряду Португалії схвалила текст доповіді практично повністю, і в липні 2001 року відповідний закон вступив в силу.
Після введення закону в дію Португалія стала і до цього дня залишається єдиною державою Європейського союзу, яка явно «декриміналізувала» вживання наркотиків. У статті 29 цього закону для опису створених ним правових рамок використано португальське слово descriminalização – декриміналізація. «Декриміналізація» стосується придбання, зберігання і вживання всіх видів наркотичних засобів в особистих цілях (тобто, відповідно до закону, середньої індивідуальної кількості, достатнього для вживання однією людиною протягом 10 днів).
У всіх 18 адміністративних округах Португалії були створені спеціальні комісії з переконання. Вони стали займатися адміністративними справами відносно людей, яких визнали винними у вживанні або зберіганні наркотиків. Тобто після вступу в силу закону про декриміналізацію, якщо поліцейський виявляв у людини допустиму дозу наркотиків, то не заарештував її, а записував дані порушника і направляв його в найближчу комісію з переконання. До складу таких комісій входили соцпрацівник, психолог і адвокат, які повинні були проаналізувати справу і прийняти рішення.
Паралельно по всій Португалії запрацювали десятки державних центрів з надання допомоги наркозалежним, детоксикації та психологічної реабілітації. Ще з 1977 року функціонують центри замісної терапії, де людям, залежним від опіатів, пропонують метадон, а з кінця 1990-х і бупренорфін. Три регіональні програми реінтеграції допомагають колишнім наркоманам регулярними тренінгами, пошуком роботи і житла. Тисячі португальських аптек дозволяють безкоштовно обміняти використаний інструментарій на новий, видаючи комплект з декількох шприців, презерватива, вати зі спиртом і брошури про реабілітацію. Схожі комплекти розповсюджують і на вулицях.
Вирішальною складовою успішності програми став комплексний підхід і вжиття заходів для вирішення проблеми на всіх можливих рівнях.
Декриміналізація сама по собі була б марною. Разом з нею потрібно вибудувати систему охорони здоров’я, готову справлятися з проблемами, викликаними наркотиками. Потрібно забезпечити легкодоступне лікування без всяких черг, без примусу і оплати для всіх, хто його потребує.
Потрібно знаходити контакт з найбільш маргіналізованими наркоспоживачами, йти в ті місця, де вони вживають наркотики, звертатися до них, просвіщати їх, навчати більш безпечному вживанню. Зробити так, щоб вони довіряли медичним працівникам – це повинно бути першим кроком до того, щоб вони почали лікування.
А декриміналізація лише відновлює в наркоспоживачів втрачену довіру до державних послуг в цілому. Наразі наркозалежний, який звернувся в один із центрів і заявив про те, що потребує допомоги, обов’язково отримає цю допомогу, аж до влаштування на роботу. У Португалії існує спеціальна програма, за якою держава працевлаштовує наркозалежних в невеликі приватні компанії і протягом півроку платить їм зарплату, поки людина остаточно не соціалізується. Таким чином, роботодавець уникає ризиків, а працівник – можливості звільнення.
Війну виграно
Результати вжитих заходів найкраще демонструє статистика. Рівень смертності, викликаної наркотиками, в Португалії становить три людини на мільйон жителів, тобто близько 30 осіб на рік. Це найнижчий показник в Євросоюзі (середній – 17,3). Для порівняння: в США, де в основному проводиться досить сувора політика криміналізації наркотиків, у 2016 році від передозування померли 52 тисячі людей. Кількість інфікувань ВІЛ серед наркоспоживачів знизилося в Португалії з 1 016 випадків у 2001 році до 56 в 2012-му. Загальна кількість залежних від героїну осіб в країні скоротилася за 15 років в чотири рази – з 100 тисяч до 25 тисяч осіб.
За рахунок декриміналізації вживання наркотиків Португалія змогла перерозподілити приблизно 90% ресурсів, які йшли на судове переслідування і утримання наркозалежних у в’язницях, на програми лікування та реабілітації. Після прийняття закону вживання і залежність від наркотиків, а також пов’язані з цим патології за всіма релевантним категоріями або стримується, або відчутно знижується. Незважаючи на те, що в цілому в ЄС рівень споживання наркотиків продовжує рости, згідно з останнім звітом комісії EMCDAD, вживання всіх наркотиків в Португалії за останні десять років істотно знизилося.
На початку нульових скептики очікували напливу в країну натовпів наркотуристів і різкого зростання вживання наркотиків, але їхні побоювання не виправдалися. Сьогодні жодна політична сила в країні не закликає до повернення криміналізації наркотиків.
Посумуємо і підсумуємо
За даними Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркозалежності, 78% досліджень показують, що метод примусового лікування не є ефективним щодо припинення вживання наркотиків, а 22% досліджень виявили негативний вплив, що призводить «до кримінального рецидиву серед цієї групи». В порівнянні з іншими країнами Європи, в Україні ситуація як в тому анекдоті: “Ну так, жах, але ж не жах-жах-жах”. В той час, коли в інших країнах успішно впроваджуються програми зменшення шкоди – ми очолюємо рейтинги по розповсюдженню ВІЛ/СНІДу та впевнено програємо боротьбу з наркотиками. Цифри, наведені на початку статті, більш ніж красномовно про це свідчать. МОЗ лобіює не тільки легалізацію медичного канабісу, а й збільшення допустимої норми зберігання наркотичних речовин. Однак подібні ініціативи зустрічають жорсткий опір консервативних кіл. Португальцям в цьому плані було легше: за словами дослідників, практично в кожній родині був наркозалежний, тому суспільство сприймало цих людей як жертв, а не як злочинців. Але в Україні як і раніше поширена думка, яка підтримується окремими політиками та громадськими діячами, що наркозалежних потрібно карати і ізолювати, а не лікувати та соціалізувати. І зараз дуже багато залежить від волі влади, щоб докорінно змінити ситуацію. Поточний стан речей не влаштовує нікого і вже привернув увагу парламентарів, але, судячи з тенденцій, приклади працюючої та ефективної наркополітики їх не надихають, і замість повернути в бік Португалії – ми будемо рухатись у напрямку Північної Кореї.